Головко Андрій

golovko 02В українській літературі серед багатьох  біографій — життєпис Андрія Головка є одним із найдраматичніших...

 

 

 

 

 

 

 

 

Народився А. Головко у заможній селянській родині в с. Юрки Кобеляцького повіту, що на Полтавщині, 3 грудня 1897 р. Навчався  сільській трикласній школі, перші вірші написав у Кременчуцькому реальному училищі (1908-1914), закінчив короткотерміновий курс навчання в Чугуївському артилерійському училищі прапорщиків і навесні 1915 р. вирушив на фронт.

Під час Першої світової він повністю відчув на собі тягар відповідальності, коли при відступі військ змушений був палити села, щоб не дісталися ворогові, — можна тільки уявити, яке зусилля мусив робити над собою хлопець родом із села, коли виконував такі накази. Незабаром він отримав поранення і дозвіл оклигувати вдома. Саме тоді й познайомився з Тетяною — вчителькою із сусіднього села.

Настав 1917 рік. Початок громадянської війни Головко провів у військах Петлюри, воював проти гетьмана і більшовиків — зокрема, брав участь у боях із червоними. Душа була роздвоєна — з одного боку, війна, з іншого — творчість. Джерелом натхнення були уривки мирного життя, що були пов’язані з коханням та батьківщиною, Кременчуцьким повітом. Там вийшла друком одна книжечка поезій і готувалася до друку інша, але рукопис загинув у друкарні з вини денікінців. У лютому-квітні 1919 року кременчуцька газета «Маяк» надрукувала повість «У дикому танку». 

У 1920 році письменник служив уже у Червоній армії. Служив служити в кінній розвідці, читав лекції в Харківській школі червоних старшин, декілька разів тікав до дружини і диньки, які мешкали далеко від нього, у рідному селі. Це було дезертирство. Він жив під постійним страхом, що його знайдуть, заберуть від сім"ї, розстріляють. У божевільному нападі розпачу Андрій застрелив дружину й доньку — і намагався застрелитися сам. Доньці Галинці було п"ять літ. Це сталося 1923-го. Зі свідчень Головка про вбивство доньки на допиті: «Я вибрав місце у затінку. Як і дружині, голову червоною хустиною накрив. Витягнув наган і вистрілив у голову їй. І знову в грудях наче обірвалося щось, а потім — порожнеча, порожнеча, порожнеча… Життя для мене вже не було: в голові висять кінці нервів, а з грудей куски із кров’ю вириваються…» За жахливим збігом (чи передбаченням) письменник назвав оповідання, написане 1923 року, незадовго до страхітливої події, «Червона хустина». Далі пише дитячі оповідання „Пилипко” (1923),  що стали хрестоматійними у тогочасних шкільних посібниках, повісті „Зелені серцем” (1924), „Пасинки степу” (1925), 

Колишнього солдата було забрано до слідчого ізолятора. Згодом за рекомендацією психіатрів письменника направили до Полтавської психлікарні. Достеменно не відомо, скільки часу лікувався Андрій Головко, якими ліками його приводили до тями і які діагнози ставили. Історія його хвороби загинула в полум’ї наступної війни, – коли у 1943 році німці залишали Полтаву, вони підпалили лікарню та весь архів згорів. Втім, подейкували, що задовго до того справу письменника забрали з архіву уповноважені особи… Той обов’язок, який примушував Андрія воювати, тепер зобов’язав його писати. Надто швидко письменника обілили – вже в 1926 році вийшла друком перша прозова книжка, в 1927 з’явився роман «Бур’ян» — перший в український літературі твір, що мав на меті возвеличення комуніста. Літературна кар’єра Головка розвивалася карколомними темпами. Уже наприкінці двадцятих років у Літературній енциклопедії Головка називають автором найвизначнішого твору в українській літературі – роману «Бур’ян». Велика радянська енциклопедія теж співає дифірамби письменнику, називаючи його твори «одними з найбільших… найкращих… найбільш значущих в українській літературі того часу».

golovko 01Життя Андрія Головка почалося з нової сторінки. Його біографію підчистили і представили до всезагального огляду. Удруге одружився, знову з учителькою; займався літературною працею, народилася донька, яка також вчителювала...

Коли почалася Велика Вітчизняна, пішов на фронт військовим кореспондентом — знову поринув у вир війни. Хтозна, чи далася взнаки звичка виконувати обов’язок, чи це була спроба очиститися пекельним вогнем…

Після війни Головко повноправно користувався званням класика, зокрема мешкав у славетному письменницькому будинку Роліт, що в Києві по вул. Б. Хмельницького, 68 (тоді Леніна), у під’їзді, де жили також Юрій Яновський, Олесь Гончар, Петро Панч. Крім прози і віршів, Андрій Головко писав п’єси: «В червоних шумах» (1924), «Райське яблуко» (1946), кіносценарії до фільмів «Митько Лелюк» (1937) і «Літа молодії» (1940). Проте по-справжньому найкращі свої твори Андрій Головко написав у двадцятих роках — те, що виходило з-під пера пізніше, було вже зовсім іншого замісу.

Андрій Головко мав чимало нагород — був відзначений орденом Леніна, багатьма іншими орденами та медалями. 1969 року отримав Шевченківську премію за перші дві частини роману «Артем Гармаш». І ці нагороди скидалися на планочки на грудях ветерана, обпаленого в боях, доведеного до безумства, внутрішньо спустошеного війною. Єдина втіха: його насправді вважають одним із зразкових прозаїків радянської епохи — недарма з 1979 року існує премія імені Головка, яку присуджують за найкращий прозовий твір року.

5 грудня 1972 року Андрій Головко помер.