КРЕМЕНЕЦЬ

КременецьУперше Кременець, що входив до складу Галицько-Волинського князівства, згадується в Іпатіївському літописі (1226 р.) у зв’язку з невдалою облогою міста угорським королевичем Андрієм. В 1240 р. безуспішно штурмував Замкову гору хан Батий, а через п’ятнадцять років — татарський воєвода Куремса. Тільки в 1261 р. Бурундай, що з величезною ордою вторгся в Галицько-Волинське князівство, змусив руських князів знищити укріплення деяких міст, серед яких був і Кременець.

Існує багато легенд про те, як воювали люди з татарами. Одна з них розповідає про морозні ночі в які оборонці обливали схили гори водою, на якій тоді ще не росли дерева. Відтак схили гори стали справжньою ковзанкою, по якій неможливо було видряпатися.

Інша легенда розповідає про дівчат, які, щоб не потрапити у полон до татар, зв'язалися між собою косами та й кинулися вниз зі скель, обравши смерть замість наруги. А люди з того часу називають ті скелі Дівочими.

У другій половині XIV ст. Кременець опинився під владою Литви. Почалася відбудова замку, яка завершилася за князювання Вітовта. Неприступна фортеця набула винятково воєнного значення. 1409-1418 рр. у ній був ув'язнений литовський князь Свидригайло - так великий князь Вітовт помстився йому за заколот і за зв'язки з хрестоносцями. Тоді місто швидко розвивалося, міцніло і, отримавши 1438 р. права на самоврядування, стало важливим ремісничо-торговельним центром на Волині.

Кременець гора БонаКременець фортеця

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На початку XVI ст. замок перейшов у власність князя-єпископа Януша. Під його керівництвом були проведені великі роботи з відновлення й укріплення твердині. У 1536 р. король Сиґізмунд І віддав Кременець своїй дружині італійці Боні з обов'язком підтримувати фортечні укріплення й утримувати замковий гарнізон. Кременець належав Боні впродовж 20-ти років. І хоча історики стверджують, що Бона, володіючи волинськими маєтками понад 20 років, жодного разу не відвідала їх, проте залишилась не дуже добра слава про неї.

Начебто прагнула королева вічної юності, а що чудодійних кремів та пластичної хірургії в ті часи не було, то використовувала Бона кров невинних дівчат. Їх кидали на гострі кілки решітки-перекриття в одній із веж кременецького замку, а ярусом нижче Бона приймала нелюдський душ.  Інша легенда, відома з творчості польського поета часу романтизму Стефана Вітвіцького, який написав в Кременці баладу «Замкова Гора», розповідає про те, що королева Бона влаштовувала в замку чудові бали і в золотій бричці їздила по сплетеному з ременів мосту, розпростертому між Замковою горою і Черчею.

КременецьКременець фортеця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ще одна легенда розповідає, що королева Бона згромадила у Кременецькому замку багато скарбів та коштовностей. І донині по ночах серед руїн крадеться її дух, що оберігає ці багатства. А вночі напередодні Великодня дух королеви Бони з'являється на дитинцю з ключем від скарбів в устах. Якщо знайдеться сміливець, який поцілунком цей ключ забере, то Бона відведе його до глибокого підземелля. Там сміливця чекає ще одне випробування - на жадібність. Двері до скарбниці відчиняються з першим ударом церковного дзвону, а з останнім - зачиняються. Сміливець мусить встигнути вийти зі своєю здобиччю перед останнім ударом дзвону. Якщо не встигне, то залишиться там назавжди...

Кременець

У час правління Бони замок був укріплений і перебував у належному стані. Три боки замку були оточені недоступними скелями, східну стіну захищали рів та міст з греблею. Однак у твердині бракувало води. Викопана тут криниця (90 м завглибшки) - чи не найглибша в світі - була встановлена на найвищому пагорбі Волині, тому часто висихала. Деякі джерела стверджують, що води там взагалі не було, а в самому замку воду збирали лише за допомогою дерев'яних ринв, по яких дощова вода надходила з мурів і дахів замку в криницю та кам'яні ванни. Під час великих облог оборонці змушені були зважати на велику небезпеку - нестачу води. Але та ж сама стрімкість пагорбу надавала захисникам значної переваги.

 

 

У вересні 1648 р. козацьке військо полковника М. Кривоноса після 6-тижневої облоги здобуло Кременецький замок, суттєво зруйнувавши його. Відтоді фортецю не відбудовували, вона втратила своє значення, і донині від неї збереглися залишки мурів, в'їзна вежа з арковими готичними воротами.  

Також у Кременці варто архітектурний комплекс, що складається з костелу Св. Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки і єзуїтського колегіуму. Бароковий єзуїтський костел (1731-1762) - одне з найкращих творінь архітектора Павла Гіжицького. У 1805 р- єзуїтський колегіум перетворено на Вищу волинську гімназію, а в 1819 р. - на ліцей, який прирівнювали до університету. Тоді Кременець був визначним освітнім центром, його називали не інакше як Волинські Афіни. Під час польського повстання ліцей закрили (1831), а його бібліотеку, обладнання тощо передали Київському університету. Нині тут міститься гуманітарно-педагогічний інститут.

Кременець.  Хрестовоздвиженська церкваКременець.  Собор Святого Миколая

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У центрі є наступні пам'ятки архітектури:

  • комплекс жіночого православного Богоявленського монастиря, збудований близько 1760 р.;
  • дерев'яну церкву Воздвиження Чесного Хреста, 1886 р.;
  • колишній францисканський монастир (1631-1636),
  • костел Св. Станіслава (1853- 1857).

Кременець відомий і своїм славним земляком - видатним польським поетом Юліушем Словацьким. Тут 1809 р. він народився у сім'ї викладача літератури та риторики гімназії ліцею. Любителі спокійних прогулянок мають можливість відвідати кременецькі кладовища: Козацьке (П’ятницьке), Туницьке, Монастирське.

Білокриницький палац

Перебуваючи у Кременці, варто також відвідати селище Білокриниця, розташоване за 5 км. Там зберігся один із найкращих неоготичних палаців Західної України. Він міститься на території колишнього замку. В ньому 1617 р. приймали королевича Владислава, який вирушав з військом на Москву, намагаючись повернути собі царську корону. Року 1705 у Білокриницькому замку гостював гетьман Іван Мазепа, який був хрещеним батьком доньки Михайла Серватія. У 1806 р. замок згорів і перетворився на руїни. Згодом Білокриницю придбав граф Олександр Колонна-Чосновський, який, використовуючи руїни замку князів Збаразьких, у 1850-х збудував на цьому місці неоготичний палац. Після смерті графа маєток викупив російський філантроп Олександр Воронін, який розбудував палац-резиденцію і заповів після своєї смерті створити в його приміщенні рільничо-ремісничу школу, яка почала тут функціонувати з 1895 року. Нині - лісогосподарський технікум.


Використана література

  1. 500 чарівних куточків України, які варто відвідати. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 416с.
  2. Палков Т. Замки Тернопілля. Історія та легенди. Путівник. – Львів «Ладекс», 2011. – 64с.
 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі