Станіслав Людкевич назвав Михайла Вербицького першим в українській музиці на Галичині духовним, хоровим композитором, першим галицьким симфоністом, першим галицьким плідним оперистом і останнім композиторм-гітаристом.
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський, неподалік від Перемишля в родині греко-католицького священика. У 10 років осиротів, і його разом з братом взяв до себе на виховання далекий родич, перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви, був активним учасником усіх тогочасних музичних справ: створив цінну єпархіальну бібліотеку, багату на стародруки, налагодив масовий випуск підручників для народних шкіл, добивався запровадження української мови у школі і церкві, був засновником української друкарні. Саме він створив перший український хор у 1828 році та музичну школу при перемишльському соборі, що стало вихідним пунктом відродження українського професійного музичного життя і становлення перемишльської композиторської школи
Саме в Перемишлі, де в ті часи знаходився центр українського духовного і національного відродження, розвинувся музичний талант Михайла. Хлопець здобув добру європейську освіту в музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі. Його вчителями були відомі чеські фахівці Алоїз Нанке, Вінкентій Серсаві, Францішек Лоренц, від яких Вербицький отримав глибокі знання з музичної теорії та композиції, опанував мистецтво хорового співу. На формування його музичних уподобань значно вплинула творчість австрійських композиторів, класиків віденської школи Йозефа Гайдна і Вольфганга Амадея Моцарта та українських композиторів Дмитра Бортнянського і Максима Березовського.
Михайло навчався в місцевій гімназії, мав чудовий голос і слух, співав у кафедральному хорі собору Івана Хрестителя, яким керував Й. Левицький, той самий, якому в кінці життя судилося правити в Нагуєвичах і хрестити І. Франка. Це він заявляв, що Галичина не польська, не німецька, а українська.
Найвагомішою обставиною, яка вирішила подальший напрямок життя та творчості М. Вербицького, було його навчання у Львівській духовній семінарії (1833 – 1850), одному з найвидатніших культурних і освітніх українських центрів, в якій вчився з перервами. У 1850 році отримав сан священика і був спрямований на сільську парафію. Останні 18 років життя був парохом у селі Млин на Яворівщині, яке розташоване тепер на території Польщі
Вербицький був у близьких стосунках із такими творчими людьми, як М. Шашкевич, І. Вагилевич, М. Устиянович, Я. Головацький, О. Шухевич, А. Могильницький. Усе це формувало його, як глибоко національного митця, попередника М. Лисенка. Якщо «Руській трійці» належить заслуга відродження західноукраїнської літератури, то М. Вербицький посідає аналогічне місце в галузі музичного мистецтва.
Йому належать понад сорок духовних композицій. Він звертається до канонічних текстів греко-католицької служби, таких як «Ангел вопіяше», «Єдин Свят – хваліте», «Милость мира», «Отче наш», «Свят», «Тебе поєм», створює такі літургійні шедеври, як «Єдинородний Сине», «Святий Боже», «Алілуя». Музику і спів отець Михайло вважав молитвою, і навпаки, молитву – музикою.
У 60-х роках композитор звертається до жанру співогри, бо у Львові був відкритий театр "Руської Бесіди". Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму "Підгіряни", одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом "Сільські пленіпотенти", "Простачку", "В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана" тощо.
Дата створення гімну "Ще не вмерла Україна" залишається поки що дискусійною. Тривалий час вважалося, що твір був створений 1862—1863 року, але без відповідних наукових аргументів. Текст П. Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису "Мета", який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. І тому, ймовірно, це власне і наштовхнуло о. Михайла, або ж йому було замовлено перемишльською "Громадою" написати патріотичну пісню. Хоча, можливо, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Відразу після створення пісня "Ще не вмерла Україна" набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.
