Ганна Костів-Гуска

literatura ridnogo 518 квітня виповнюється 70 років з дня народження однієї з яскравих представниць творчого Тернопілля - Ганни Костів-Гуски, яка за своїм покликанням є поетесою та перекладачем, за професією - лікарем, за натхненням - громадським діячем.

 

   

 

Ганна Костів-ГускаНародилася 18 квітня 1947 р. у с. Бабинці Борщівського району Тернопільської області. Закінчила Бабинецьку восьмирічну школу та Чортківське медичне училище. Працювала в сільських медичних закладах Заліщицького та Борщівського районів. У 1977 р. закінчила Тернопільський медичний інститут. Працювала лікарем у центральних районних лікарнях Шумського та Борщівського районів. У 1998-2000 рр. - власний кореспондент обласної газети "Свобода" у Борщівському районі.

Член Національних спілок письменників (1982) та журналістів України (2006). Депутат Тернопільської обласної ради III та IV скликань. Член товариства "Просвіта". Очолює відділення Конгресу Української інтелігенції Борщівщини.

Нагороджена орденом княгині Ольги III ст., медаллю НСПУ "Почесна відзнака". Лауреат Всеукраїнської премії ім. Братів Богдана і Левка Лепких, літературної премії "Благовіст", Міжнародної літературної премії ім. І. Кошелівця журналу "Соборність" (Німеччина), премії благодійного фонду культурно-просвітницького центру "Мальовнича Україна", м. Київ, (1997 р.).

Автор книг: «Автограф вірності» (1978), «Нічлава» (1985), «Цвіте біля хати калина» (1993), «Зона», «Червоні коралі» (обидві — 1996), «Зелені Свята» (1997), «Голгофа», «Страсна дорога» (обидві — 2001), «Цей тихий сум вечірнього вікна» (2002), «Жоржиновий вогонь» (пісні, 2004), «Червоні кетяги калини» (вибране, 2006). Збірка перекладів Є. Янішиць «Неприручена пташка» (з білоруської, 1997). 

Вірші 

Борщівським вишивальницям

Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав, і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення

Хрестиком укладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою,
Ніжність материнської руки,
Пісні щем весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом —
Українська вишивка цвіте!

РУШНИКИ

Цим рушникам вже літ і літ!
Моя їх мама вишивала,
Щоб став добрішим білий світ,
У кожен хрестик серце вклала.

З тих давніх пір до цих часів
Вони цвітуть над образами.
Відбиті в маминій сльозі,
І скроплені її сльозами.

Бувало всього на віку —
І сірі дні, і дні погожі...
Зозуля кликала: ку-ку!
І буйно квітли пишні рожі.

Сумне й веселе вишиття,
Літа печальні — нитка чорна...
І мамине усе життя
На рушниках читати можна.

Вілія 

Річку Вілію, наче стрічечку,
Кинув хтось між зелених трав.
Хто й коли цю маленьку річечку
Ніжним іменем так назвав?..
Не забруднена, не засмічена,
Снньо-сріберно протіка...
І на карті ледь-ледь помічена
Ще лиш річечка, не ріка.
Верби піснею нахилилися,
Око радує хвильок гра —
І несе свої води хвилечки
Аж до батечка, до Дністра
Річку Вілію, наче стрічечку,
Кинув хтось між зелених трав.
Хто й коли цю маленьку річечку
Ніжним іменем так назвав?..

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі