Іван Франко на Тернопільщині

 Літературна рідного краю 10 клас

1895 – 1898. Іван Франко був кандидатом на посла до австрійського парламенту, і їздив по селах Тернопільщини. Побував у Збаразькому, Скалатському Тернопільському повітах, де відвідував села сам (Великий Глибочок, Чистилів, Денисів, Купчинці, Настасів, Курівці, Чернихів, Пронятин і ін.) або по менших селах їздили довірені особи, переважно студенти.

З життєвим та творчим шляхом митця можна ознайомитися за посиланнями:

Іван Франко. Біографія. Відомі українці

Іван Франко - митець. Цікава вправа

 Іван Франко. Факти з життя 

У парламент, за допомогою махінацій, було обрано іншого депутата, але відвідини Іваном Франком Тернопільщини, залишило глибокий слід в її історії.

У жовтні 1896 року Іван Франко виступав у Збаражі на передвиборному народному вічі. Опісля слова попросив дідусь, який оповів таку історію.

Віз чоловік свиню на торг, поприв’язував її до воза мотузками за передні і задні ноги. Помітили це міські стражники і насварились на селянина за те, що збиткується над створінням божим. Перерізали мотузки і свиня втекла. За допомогою людей вдалося впіймали її, посадили у віз, але вже тримали руками. Коли бачить селянин – жандарми женуть чотирьох арештантів, зв’язаних попарно.

“І яка в нас тепер конституція?”, - запитав дід. “Свинська”, - відповіла громада.

Через два тижні вийшла збірка “Свинська конституція” Івана Франка.

“Одного осіннього дня до нас, гімназистів, дійшла чутка, що до Тернополя приїжджає наш геніальний Каменяр, мало того читатиме в “Міщанському братстві” свою поему “Мойсей”. Вся гімназія вирушила на вокзал. Учні ламали ряди, бігли за фікаром. За ними побіг і я до клубу. Народу було багато, в основному гімназисти і вчителі. На сцену вийшов невеликого росту дідусь, ведений під руку професором Яремою...Почалось читання. Читав поет свою прекрасну поему тихо, монотонно. Закінчив прологом до “Мойсея”. Тут його голос зазвучав трохи сильніше, але без натяку на художнє читання...сторінки перегортав професор Ярема, Іван Якович не володів тоді руками...таким він і зостався в моїй пам’яті; і за це я вдячний долі” (Зі спогадів В.Гжицького).

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі