Цвинтар в Пикуличах

Цвинтар в ПикуличахПісля падіння Західноукраїнської Народної Республіки у 1919 році Галичина стала частиною польської держави, a українці опинилися в становищі національної меншини. 

Українські вояки, переміщувані після невдалих боїв від кінця 1918 р. у польському пересильному таборі в селі Пикуличах та 3 менших у самому місті Перемишль. У 1919 р. в таборі перебувала максимальна кількість полонених — близько 30 тисяч осіб. Брак будь-яких санітарних умов та довготривале погане харчування спричинилося до епідемій заразних хвороб (тиф, туберкульоз). Як наслідок, щодня помирало до 100 осіб. Стривожена місцева влада почала вимагати від комендатури табору, щоб виправити важку й небезпечну ситуацію. Але військова влада діяла про людське око, через що позитивних змін не відбувалось. Лише на початку 1921р. табір було ліквідовано. До 1920 р. в них померло унаслідок антисанітарних умов понад 2 000 чоловік. Вони були похоронені на місці колишньої австро-угорської порохівні на межі села Пикулич з містом Перемишлем.

У 1921 р. уформовано могили, поставлено дерев’яного хреста і тоді була перша панахида. Однак i тоді їх вигляд не нагадував місця гідного спочинку християн, a саме з таким його станом мусили зустрітися перші прочани в 1921 р. на чолі з перемиським владикою Йосафатом Коциловським. Після першого походу церковні та громадські сили Перемишля поклали перетворити провізоричні земні могили в Пикуличах в український військовий цвинтар. Праця відбувалася в кількох етапах. У 1922 р. громада шяхом навезення землі дала могилам остаточну форму, обложено їх цеглою, на кінець засіяно траву i посаджено квіти. Кругом цвинтаря поставлено огорожу. Після другого походу при філії Товариства охорони воєнних могил виник спеціальний комітет, який ранньої весни 1924 р. ексгумував останки воїнів з інших місць поховання i похоронив їх у Пикуличах. Імовірно, що тоді появилася нова могила. Цього ж року біля могил, як слід здогадуватися, висипано курган. Автором проєкту хреста, a ймовірно, що й цілого кургану, була перемиська художниця Олена Кульчицька. У неділю, 27 червня 1926 р., посвячено залізний хрест, на бетонній підставі якого видніла відповідна річна дата.

Поважною втратою для історіографії є брак докладних інформацій про кількість людей похоронених у пикулицьких могилах, але яких-небудь їх особистих даних. Жертви табору в Пикуличах – це безіменні жертви. У 1931 р., при появі в „Бескиді” ювілейної статті з нагоди 10-річчя першого походу, редакція надрукувала прохання збирати i надсилати такі дані, проте в передвоєнних публікаціях, a також у наш час такі дані ніде не були оприлюднені. В 1990 р. встановлено табличку: „Борцям за волю України”.

Епоха тоталітарних ідеологій i тотальної влади, що настала на західноукраїнських землях з кінцем 1939 р., не допускала легалізації Пикульцького переказу. З 1946 р. (у зв’язку з операцією «Вісла») у Перемишлі українське населення перестало вважатися присутнім,  що так само відносилося до його духовної та матеріальної спадщини, український доробок перетворювався в руїну або внаслідок депортації мешканців, або внаслідок свідомої практики нищення.

У 1989 році перемиський підприємець, згодом діяч Об’єднання українців у Польщі, Ярослав Сидор виступив з ініціативою відновити цвинтар за власні кошти. З цього часу існує традиція щорічного  здійснення походу до цвинтаря в Пикуличах, це припадає в Неділю Всіх Святих.

У 2000 р. на пикулицькому цвинтарі було перепоховано 47 воїнів Української Повстанської Армії, що полягли в наступі на ґарнізон Війська Польського в Бірчі в 1946 р. та розстріляні біля села Лішно. 

Потрібно пам`ятати, що у пам’яті галичан Визвольні Змагання та спричинені ними величезні людські втрати стали одним з наріжних каменів виникнення i функціонування в час між війнами Культу Полеглих Героїв, Культу Могил. Він існував насамперед у Галичині, тобто передвоєнних воєводствах львівському, тернопільському i станіславівському. В УРСР його виникнення було неможливе з огляду на радянську владу. Натомість на Волині польська державна адміністрація вела політику, яка не дозволяла на свобідне виявлення пам’яті про Визвольні Змагання, які, крім цього, не набули там такого різкого характеру, як у Галичині.

Цвинтар в Пикуличах. Грудень 2016р.
Цвинтар в Пикуличах. Грудень 2016р.
Цвинтар в Пикуличах. Грудень 2016р.
Цвинтар в Пикуличах. Грудень 2016р.
Цвинтар в Пикуличах. Грудень 2016р.
Цвинтар в Пикуличах. Грудень 2016р.
Цвинтар в Пикуличах. Грудень 2016р.
Цвинтар в Пикуличах. Грудень 2016р.

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі