Малишко Андрій

Malushko14 листопада виповнюється 105 років з дня народження Андрія Самійловича Малишка, який народився в 1912 р. в Обухові Київської області.  Сім’я Самійла Малишка, в якій народився майбутній поет, була великою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. 

 

 

 

 

 

Клаптик землі, який дістався у спадок Самійлові Микитовичу, та незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю. Тому інколи доводилось йому йти на заробітки в каховські степи, у далеку Таврію.

Батько нізащо не хотів відпускати наймолодшого сина Андрія в місто. Самійло Микитович, котрий тримав у руках ремесло, що давало можливість утримувати велику сім’ю прагнув  передати  шевство  й  своїм дітям. Та замість умовлянь п’ятнадцятирічний Андрій проявив  велику впертість у своєму великому бажанні вчитися. Тож у 1927 році, закінчивши Обухівську семирічку, А.Малишко вступає до Київської медичної профшколи. Ще з дванадцяти років А. Малишко пробував власне перо. Навчаючись у медшколі, він часто друкуватиметься в студентських часописах.Malushko 1

Через кілька років Андрій зрозумів, що зробив помилковий вибір, адже його завжди приваблювала вчительська професія, кликала література. Весною 1930 року Малишко покинувши медшколу, він вступає до Київського інституту народної освіти на факультет соціального виховання, шкільний відділ, підвідділ – літературний. Саме в цей час в Україні відбувалася реформа в системі народної освіти. Інститут народної освіти було реорганізовано у два інститути – інститут професійної освіти, котрий згодом стане університетом імені Тараса Шевченка, та соцвиху, що з часом буде перейменовано у Київський педагогічний інститут імені О.М. Горького, тепер Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. Власне, соцвихівцем стає і Андрій Малишко. 

В Київському інституті народної освіти, на той час викладали такі імениті професори‐поети, як Микола Зеров, Павло Филипович, історик‐сходознавець - Агатангел Кримський, відомі педагоги Сава Чавдаров (тоді директор соцвиху), Григорій Маслов. Спілкування з цими великими постатями остаточно переконало Андрія Малишка у правильності його вибору. Остаточно підтвердить його Максим Рильський, котрий у цьому ж інституті вів літературну студію й дав путівку молодому поетові у самостійне мистецьке життя. Відтак і перший гонорар за поетичні твори він отримав саме в студентські соцвихівські часи.

Навчання у Київському інституті народної освіти – окрема велика сторінка сходження до вершини слави А. Малишка. Саме тут вперше він виходить у світ широкий із своїми оригінальними творами, друкується у найвідоміших тоді часописах: “Молодий більшовик” (тепер “Дніпро”), “Глобус” та ін. 

По закінченні інституту в 1932 році разом з молодою дружиною їде на вчителювання до Овруча, прикордонного на той час містечка. Малишко був уродженим педагогом – практично жив у школі, розділяв з напівголодними дітьми страшних голодоморних років мізерний, кислий від страдницької селянської праці шматок хліба. Він прекрасно розумів високе призначення вчителя.

Дуже швидко Малишко пересів із учительського стола за стіл директора школи. Омріяна вчительська праця триватиме лише рік – її перервуть страшні наклепницькі доноси, які посипалися на молодого педагога і уже відомого поета з боку заздрісників таланту. Ще одну причину доносів письменник озвучить найближчим друзям аж перед смертю – це відмова молодого директора школи очолити так звані “червоні бригади”, мета діяльності яких - експропріація зерна у селян. Як колишній селянин, він прекрасно розумів наслідки вилучення зерна в неврожайний рік. І тому, не бажаючи брати участь у нищенні українського селянства, їде до Харкова, де повністю зануриться у творчість, і до вчительської праці вже ніколи не повернеться. 

Він один‐єдиний зважився сказати на з’їзді комсомолу з трибуни в присутності членів не лише українського, але й московського політбюро про те, що село перебуває на меж і виживання: “Жодна матір у світі не вчить свою дитину красти, а у нас після 33‐го посилають дитину в поле і, даючи в торбинці харчів або в пляшці молока, нагадують: “Як будеш іти, то насип в торбинку пшенички”. Ми мусимо красти, ми виховуємо крадіїв, ми націю вбиваєм”. 

Буремні небезпечні тридцяті не зламали тверду селянську натуру поета, навпаки, прагнення збагнути своїм розумом усе, що діється навколо, виховало у Малишкові незалежність думки, впевненість у своїх переконаннях, котрі не раз демонструватиме у найкритичніші моменти свого життя і своєї країни. 

У 1934–1935 роках служив в армії, після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».

Malushko 2У роки Великої Вітчизняної війни поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист. Його поезія наповнюється новою палітрою почуттів, потужними вибуховими емоціями. Воєнна лірика Малишка вражає масштабом відтворення людських трагедій, з одного боку, а з іншого – потужним гуманістичним звучанням. Ним було опубліковано кілька збірок “До бою вставайте!” (1941), “Понад пожари”( 1942), “Україно моя” (1942), “Слово о полку” (1943), “Битва” (1943), “Полонянка” (1944), “Ярославна” (1946).

З 1944 по 1947 р. Андрій Малишко працює відповідальним редактором журналу «Дніпро». Як відгомін війни виходять збірки «Ярославна» та «Чотири літа» (1946), а далі нові книги, в яких поет творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників як неповторних творчих особистостей, закоханих у землю та працю на ній. За поему «Прометей» 1947 р. поет отримав Сталінську премію.

До Малишка прийшла слава, але... за все у житті потрібно платити, і за славу — насамперед. Плата виявилась дорогою. Красень, улюбленець жінок, Андрій Малишко ніколи не мав особистого щастя. Коли він пішов на війну, в нього була дружина Даша і маленька донька Валентина. Він писав їм полум’яні листи, а коли повернувся з війни, привіз молоденьку дружину. Але швидко минуло замилування золотою дівочою косою, диханням молодості і красою, вийшло, що Андрію з Майєю говорити ні про що. Потім була Люба. Важко було б знайти жінку, яка менш підходила би Малишку. Невдала поетеса, вона любила повторювати: «Малишко буде для мене трампліном у Спілці». Вона не соромилась підбирати з корзинки розірвані Андрієм листочки з віршами, які не подобались йому, і ліпила з них щось своє. В сім'ї часто виникали сварки, непорозуміння на творчому грунті. 

Malushko 3Але були в Андрія Малишка й справжні друзі. Ще в інституті він познайомився з Максимом Рильським. Максим Тадейович вчив юного друга розміру і ритму, вони разом читали вірші, разом виступали на заводах і фабриках, разом виїздили на полювання і рибалку. Дружба зв’язувала Малишка із співаком Іваном Козловським, гумористом Остапом Вишнею, Олександром Довженком.

1950 р. з’явилася збірка «За синім морем», написана після відвідування разом із групою радянських діячів культури Канади та США. За цю збірку наступного року А. Малишко отримав Сталінську премію.

Новий етап у творчості поета починається із середини 50-х років, коли він починає складати чудові пісні. Саме в цей час А. Малишко віднаходить свою власну поетичну стежку – піснетворчу, яка принесе йому справжню народну славу. Ідейно‐естетичний світ ліричної пісні А.Малишко освоював усе життя, пізнаючи його закони. Найяскравішим виявом входження митця у світ ліричної пісні стала “Пісня про рушник”, яка облетіла всю планету, зазвучала різними мовами народів світу. 

Протягом 1961р. – 1970p. вийшли збірки “Листи на світанні”, “Віщий голос”, “Прозорість”, “Дорога під яворами” (за неї А. Малишко отримав Державну премію СРСР), “Рута”, “Синій літопис”, “Серпень душі моєї”. За збірку “Далекі орбіти” 1964р. поет отримав Шевченківську премію. 

Останнім твором поета, написаним у лікарні за вісім днів до його смерті, була славнозвісна “Стежина” (“Чому, сказати, й сам не знаю…”), в якій він роздумує над людським життям…  17 лютого 1970р. Андрій Малишко помер.

Він помер у 58 років. Здоров’я вже було дуже погане — стреси, щоденний непосильний труд, він «спалився» своєю поезією — більш 40 поетичних книг, і яких! А скільки задумів не здійснено, скільки мріялось — знають тільки його друзі та чернетки рукописів. В українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.


 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі