Щоголів Яків Іванович – український поет. Народився 5 листопада 1813 року в м. Охтирка (нині – районний центр Сумської обл.) у дворянській родині. Ріс він виключно під доглядом матері,  виховувався в релігійному дусі, котрий і відбився потім як в його поезії, так і в усьому його житті.

Коли одного разу він, ще дитиною, дуже захорів, і лікарі навіть не надіялись його врятувати, мати відслужила молебен в храмі Охтирської Божої Матері — і дитина одужала. Цей випадок залишив глибокий слід на чуттєвій, уразливій душі, яка була у маленького Щоголіва.

Іван Петрович та Олександра Петрівна, батьки поета, як і більшість охтирців, жили тихим узвичаєним життям із дотриманням релігійних і народних звичаїв. Дід був священиком. Родина жила у скромних достатках. Батько мав власний дерев’яний будиночок і десять десятин землі, був дрібним урядовцем, але по службі просунувся невисоко.

З 1832 по 1835 рік Яків навчався в повітовому училищі в Охтирці.

В 1836 році Щоголіва віддали до Харківської першої гімназії. В своїх спогадах, пізніше він згадував, як "приїзджаючи до дому на вакації, він дуже любив сидіти під вишнями старої манастирської церкви на горі, в чотирох верстах від м. Ахтирки; тут він дивився на Ворсклу, що розстилялось у нього під ногами, і читав романи Вальтер Скота в старинних перекладах". 

Не зважаючи на те, що Щоголів походив з небагатої сім′ї, батьківських статків було достатньо, щоб усі його три сини отримали освіту у Харківському університеті, в тому числі і Яків. 

1843 рік був визначальним в житті Щоголіва. Він уже друкувався в "Отечественныхъ Запискахъ", планував поступити в Харк1вський університет на юридичний факультет. Але тодішні професори університету I.I. Срезневський та  А.Л. Метлинський, які звернули увагу на молодого поета, поретягли його на філологічний факультет. 

Ще під час гімназійного навчання у Харкові Щоголів помістив в альманаху «Молодик» (1843—1844) свої перші вірші. Але суворий відгук російського критика Віссаріона Бєлінського став причиною того, що Щоголів спалив свої ще не друковані твори й замовк на тривалий час. 

З перших днів навчання в університеті Щоголів познайомився та заприятелював з I.I. Срезневським, А.Л. Метлинським, М.I. Костомаровим, П.П. Гулак-Артемовським. Мати Срезневського майже заступала молодому студентови рідну матір. П.П. Гулак-Артемовський, який з 1841 року був  ректором Харківського університета, також дуже тепло відносився до Якова. Коли в 1844 році молодий Щоголів тяжко захорів і взяв відпуск, то Гулак-Артемовський дозволив йому їхати на село не на два місяці, згідно  університетських правил, а більше ніж на пів року. Та взагалі потім, за увесь час перебуваня Якова Iвановича в університегі, Гулак-Артемовський дуже прихильно відносився до нього, що, звичайно, підносило морально молодого студента.

Після закінчення університету Яків Щоголів вступив на державну службу, ставши секретарем Харківської міської думи, але згодом залишив її і проживав у тісному родинному колі, далеко від світського гомону. Багато уваги приділяв сім’ї, дбав про виховання дітей. 

Тільки в 1864 році, по 18-літній мовчанці, Щоголів знову написав чотири поезії. Сталось це так. Був він в домі одної знайомої йому родини. Господиня якось сіла за рояль і заспівала пісню "Гей, у мене був коняка", це був один із ранніх творів поета. Щоголіва вельми здивувало, що його пісня попала на ноти, а господиня, користуючись з того, що поряд з нею український письменник, почала прохати його дати їй ще якийсь твір. Не встоявши проханням родички Щоголів написав чотири пісні: "Квітка", "Орел", "Діброва" і "Маруся". Потім знов мовчанка на 12 років, знов тільки служба, служба й служба.

Службу Яків Щоголів скінчив в 1871 році, а писати, як він згадував у спогадах, регулярно почав лише в 1876 р.

Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато віршів, у яких поет опирається на народні вірування у відьом, вовкулаків, лоскотарочку, у квіт папороті («Климентові млини», «На полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака», «Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») Щоголів оспівував ремісницький побут та ремісницьку працю.

1877 рік, найбільш плідний в усій діяльності Щоголіва: тоді він написав 31 поезію. Щоголів пояснив свою високу поетичну активність бажанням догодити своїм дітям, яким дуже подобалась українська мова. Він писав для них до початку 1878 року.

У житті Яків Іванович зазнав чимало горя. На початку 1878 р. захворіла на сухоти донька Олександра, восени Щоголів їздив з нею в Ялту, і вона стала одужувати. Весною 1879 р. раптово захворів і помер від запалення мозку старший син Василь, хлопець 14 років, талановитий скрипаль. В приступі жалоби та невиправного горя Яків Іванович розбив навіть синову скрипку, чудовий італійський інструмент, яку поховав в труні з сином. 

Після смерті брата хвороба Олександри відновилась, і вона померла 1880 р. У поезіях «На дорогу труну» поет оспівує скрипку, що назавжди змовкла після смерті юного скрипаля; історію згасання і смерті героїні на тлі кримського пейзажу змальовує твір «На чужині», вірш «Ніч св. Валентина» — пам’яті внука Валентина.

У 1883 році вийшла збірка поезій «Ворскло».

Наостанку згорьованого Щоголева обступили хвороби; він змушений був продати навіть власний будинок. «Я як вільний птах, — писав поет про себе, — пожежі не боюся і кидати нічого, куди хочу, туди й лечу. Я ніколи не заздрив розкошам. Всі мої симпатії — до лісу, степу, отари, чабана, водяного млина, хутора, куреня, пасічника».

Поет-самітник жив у невеличкому домі на Коцарській вулиці, (там жили ремісники, які виготовляли коци-ковдри); одноповерховому, дерев’яному на 6 кімнат; відвідував вокзал, пошту, квартиру лікаря, аптеку, лавки. Писав до харківських газет і львівських журналів.

Перед самою смертю Щоголев отримав коректуру своєї книги «Слобожанщина». Цій книзі судилося з’явитись у день смерті поета. Помер Яків Щоголів в ніч з 26 на 27 травня і поховано його на міському харківському кладовищі в родинному гробівцю. Про смерть Щоголіва не було дано звістки нікому і на похоронах поета було тільки кілька земляків та сусіди. 

Сонячного 30 травня 1898 р. відбувався сумний похорон поета, і в той же день на вітринах усіх книгарень у Харкові з’явилася книжка у веселій зеленій оправі, яка супроводжувала автора до місця вічного спочинку.

Перелік використаної літератури

1. Хоткевич Г. Яків Іванович Щоголів (Огляд його життя і діяльності) // Хоткевич Г. Твори : у 2 т. / Гнат Хоткевич. - Т.1 : Оповідання та нариси. Драматичні твори. Статті та спогади. - К. : Дніпро, 1966. - С. 369 - 394.