Богдан Лепкий

Літературна рідного краю 11 клас

Пропонується матеріал про родину та особисте життя Богдана Лепкого, що мали безпосередній вплив на  його творчість.

Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872 року в родині священика на хуторі Кривенькому біля с. Крегулець (нині Гусятинського району).

Батько його — о.Сильвестр Лепкий — був надзвичайно ерудованою людиною. Знав, як і більшість тодішніх греко-католицьких священиків, латинську, грецьку, староєврейську, німецьку і польську мови. Грав на скрипці, серйозно вивчав історію, літературу, народну творчість, живопис, музику. І сам творив, у літературних колах був відомий як письменник Марко Мурава.

Мати – Домна, донька отця Глібовицького, — гарно співала, акомпануючи собі на гітарі, і вправно малювала. Мабуть, від неї Богдан успадкував талант до малярства. Батько, знаючи ситуацію в українському мистецтві, заохочував сина стати живописцем. «Богдан нехай малює, нам треба історичних малярів», – говорив він.

Початкову освіту і багаті знання про давні часи та історичні події Богдан отримав у батьківському домі, згодом навчався у так званій нормальній школі та в класичній гімназії у Бережанах, де мешкав у свого діда Михайла Глібовицького — авторитетного священика, який був віце-маршалком Бережанського повіту.

Богдан Лепкий усе життя кохав Олександру (Лєнду) Лепку. Вона вразила його, випускника університету, гордою поставою та ніжними фіалковими очима. Однак близькі були проти їх одруження, оскільки Лєнда доводилась Богданові родичкою — була донькою його дядька по батькові. Туга та смуток охопили душу митця й вилились у віршах, що згодом набули слави песимістичних. Богдан не хотів жити без своєї коханої, й родина змушена була поступитись: 2 лютого 1897 р. з дозволу Папи Римського відбулося вінчання молодої пари у міській коломийській церкві. Подружжя поєднали не тільки глибокі та щирі почуття, а й погляди, в яких домінувала ідея служіння українській справі.

Лєнда Лепка стала музою і «духом-опікуном» Богдана на все життя. Майбутній дружині митець присвятив низку ліричних творів, серед яких варто назвати поезії «За тобою!», «Ходи зо мною!» та інші, вперше надруковані на сторінках журналу «Зоря» в 1896-1897 рр. Під псевдонімом «Нестор Лєндин» були опубліковані окремі твори письменника, зокрема, його перша повість «Зломані крила» (1897), що побачили світ у згаданому часописі. «Без Неї не був би я тим, чим є», — згодом напише діяч у спогадах «Поет про свою дружину» (1937).

Саме у 1937 році його Олександра померла від раку горла. Цю непоправну втрату Богдан Лепкий переживав дуже тяжко.

На долю Лепкого в останні роки життя випало багато переживань. Великим душевним ударом, що спричинився до інфаркту письменника, була окупація Галичини червоними «визволителями» та звістки про трагічну долю тисяч українських патріотів, що гинули від їх рук. Мало втішало, що самому вдалося врятуватися. Хоч початок війни застав його в Черчі (нині — Рогантинського району на Івано-Франківщині), місцеві люди допомогли йому перейти кордон і добратися до Кракова.

У Кракові ж німецькі окупанти, ліквідувавши університет, велику кількість професорсько-викладацького складу розстріляли. Богдан Лепкий дуже близько до серця прийняв втрату своїх колег і важко захворів….

21 липня 1941 року Богдан Лепкий відійшов до Господа. Помер у Кракові, його поховано там на Раковецькому цвинтарі.  

У Богдана Лепкого і його дружини Олександри було троє дітей: син Ростислав-Лев (1898-1965) — доктор філософії, член «Союзу визволення України», урядовець українського посольства в Берліні, бібліотекар Українського Вільного Університету в Мюнхені; донька Наталія-Марія (1901-1950) — магістр філософії, вчителювала в Перемишльському інституті шляхетних дівчат; донька Софія-Євгенія (1904-1987) — довголітня співробітниця «Просвіти» і «Рідної школи» в Кракові. Усі вони провели останні роки життя в Нью-Йорку, де й померли. На жаль, діти письменника не залишили нащадків. Втім, духовними нащадками Богдана Сильвестровича можемо стати всі ми, якщо прислухаємося до його слів, сповнених наснаги та сили, яких йому додавала навіть у найсмутніші часи безмежна віра у Бога.

Використано матеріали з газети "Тернопіль наживо"

 

Вірші 

На Голгофу 

Голгофа, хрест,
Страшні, криваві сни…
Товпа реве:
“Розпни! Розпни! Розпни!”

І розп’яли…
На голові вінок,
По краплі кров
Спливає у струмок.

Товпа реве:
“Коли ти Бог єси,
То злізь з хреста
І сам себе спаси!

Якщо не Бог,
А лиш юдейський цар,
То військами
На ворогів удар!

А ти мовчиш,
Здригаєшся, мов трус, —
Га! Ти не Бог,
Лиш назарей, Ісус!”

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Голгофа, хрест,
Страшні, криваві сни…
Прости їм, Боже,
Бо сліпі вони…

Де єсть твій дім, твій тихий дім?

“Де єсть твій дім, твій тихий дім?
Скажи, мій любий брате…” —
“Ударив нагло ясний грім,
Спалив мій дім, звалив мій дім,
Нема де зимувати“.

“Де твоя жінка, діточки,
Де вірна челядина?” —
“Он бачиш тії могилки?
Скиглять вітри, летять галки,
Оце моя родина”.

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі