Богдан Лепкий - відомий галичанин

literatura ridnogo 7

Богдан Лепкий — письменник, літературознавець, критик, видавець, редактор, перекладач, художник, педагог, видатний діяч української  культури.

Народився на хуторі Кривенькім (на Тернопільщині) в родині сільського священика, якому сан духовної особи не завадив бути ще й літератором (видавався під псевдонімом Марко Мурава).

Закінчив Бережанську гімназію, вчився в Академії мистецтв у Відні, у Віденському та Львівському університетах. Спочатку вчителював у Бережанській гімназії, а пізніше викладав у Краківському університеті українську літературу. Праця в гімназії й університеті давала йому змогу утримувати родину, залишаючи небагато вільного часу на літературну творчість.

Близько зійшовся з І. Франком, О. Маковеєм, М. Вороним, які підтримали його перші збірки оповідань. Викладаючи в Ягеллонському університеті (м. Краків), поринув у вир тодішнього мистецького життя, став членом гуртка західноукраїнських, літераторів «Молода муза». Його нові книжки перекладалися чеською, польською, німецькою та іншими мовами. Під час Першої світової війни співпрацював із СВУ (Союз визволення України), допомагав Українським січовим стрільцям: уклав збірки «Ще не вмерла Україна», «Червона калина». Він — автор відомої пісні «Чуєш, брате мій» («Журавлі»), музику до якої написав його брат Левко Лепкий. У 20-і роки повернувся до Кракова, до 1939р. професор Ягеллонського університету.

 

Більше інформації з біографії Богдана Лепкого можна знайти за посиланням.

 

Вірші Богдана Лепкого 

ЗАСПІВ                  

Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
                        
Колисав мою колиску
Звук підгірської трембіти,
Що від неї зорі меркнуть
І росою плачуть квіти.
                        
Колисав мою колиску
Голос недалеких дзвонів,
І веселий спів весільний,
І сумний плач похоронів.
                        
Колисав мою колиску
Крик неволеного люду
І - так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду
                        
1901

ВИДИШ, БРАТЕ МІЙ... (можна прослухати у виконанні Квітки Цісик  "Журавлі")

Видиш, брате мій, 
Товаришу мій, 
Відлітають сірим шнуром 
Журавлі у вирій. 
Кличуть: кру!кру!кру! 
В чужині умру, 
Заки море перелечу, 
Крилонька зітру, 
Крилонька зітру. 

Мерехтить в очах 
Безконечний шлях, 
Гине, гине в синіх хмарах 
Слід по журавлях.                                   
1912р. 

НАБІК ЖИТТЯ, ЖУРБО ДРІБНА!

Набік життя, журбо дрібна! 
Набік, марні тривоги! 
Крізь темний бір до ясних зір 
Прорубую дороги. 

Гримить топір, валиться бір, 
Тріщать гнилі колоди, 
То там, то тут на шлях падуть 
Останні перешкоди. 

І стогне бір, як дикий звір, 
Кінчить життя прокльоном, 
А там вгорі грядущі дні 
Дзвенять побіди дзвоном. 

Який то спів будучих днів 
Для мого вуха милий! 
Який при нім недолі грім 
Марний, смішний, безсилий. 

Ти, громе, бий! Ти, буре, вий! 
Не знаю я тривоги. 
Крізь горя бір у щастя двір 
Прорубую дороги. 

ЧАС РІКОЮ ПЛИВЕ

Час рікою пливе...
Я побачив тебе
На проході в міськім огороді.
І дивився, дивив,
Довго очі трудив,
Бо пізнати чомусь було годі.

Та ж стать рівна, струнка,
Та ж голівка мала,
Очі сиві палкі, говірливі,
Лиш уста мов не ті,
Мов чужі, не твої,
Маломовні, сумні, нещасливі.

Ті дрібонькі уста,
Що мов пташка пуста,
Щастя повні були, все розмовні,
Так упрямо мовчать,
Наче кару терплять,
Що були не досить правдомовні...

На той вид тяжкий сум
Обгортає мій ум,
Похоронні нути в серцю чути,
Невмолимий докір
Вилітає в простір:
«Як ти міг, як ти міг позабути?»

Не забув тебе я,
Хоть взивав забуття,
Не було позабути спромоги,
Лиш непривітний час
З серця квіти обтряс
І поніс їх на інші дороги... 


Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі