Пісні Української Повстанської Армії

literatura ridnogo 8

Пропонується підбірка пісень УПА - героїчних пісень, які допомагали вижити воїнам у важкі хвилини боротьби.

 

 

 

 

Ой у лісі, на полянці

Ой у лісі, на полянці стояли повстанці.
Посходились до потічку вмиватися вранці. | (2)

Котрі хлопці повставали, котрі іще спали,
Більшовицького нападу хлопці не чекали. | (2)

Кулемети терескочуть, мов ті навіжені.
Крикнув сотник Соловейко: "Хлопці я ранений!" | (2)

Упав Орел, упав Сокіл, упав Соловейко,
Крикнув: "Слава Україні! Будь здорова, ненько!" 

"Будь здорова, дівчинонько, і ти, рідна нене, 
А ти, славна Україно, не забудь за мене". | (2)

upa

Три брати (Ой там у лузі)

Ой, там у лузі, там при дорозі 
Червоні ружі зацвіли.
Ой, там три браття молодії / 
За Україну полягли. / 2

Їх було троє, тільки троє,
Мали гранати, ППШки.
Вони не знали, що друг їх зрадив /
Катам червоної Москви. / 2

Кати боївку обступили,
Кричать: "Бандери, руки ввєрх!"
Хтось крикнув: "Слава Україні! / 
Ми не здамося, краще смерть!" / 2

І три браття поцілувались,
Ніхто пощади не просив.
І там гранати більш не рвались, /
І скоростріл більш не строчив. / 2

Ой, там у лузі, там при дорозі 
Червоні ружі зацвіли...

 upa 01

Я - Крук (Сотник Крук)

Слова: Анатолій Сухий 
Музика: Анатолій Сухий

Я - Крук, чорний галицький крук. 
Моя сотня в далекому схроні. 
Добрі хлопці в моєму загоні 
Підуть завтра у бій.

Приспів:
І не чекай, моя Оксано, 
Додому з лісу партизана. 
Бо завтра знову буде бій, 
І не вернеться сотник твій.

А пам'ятаєш, друже Калино,
В 33-ім свою Полтавщину, 
І хліба черствого шматочок?
Друже Калино, ми - упирі? Ні!

Приспів.

А пам'ятаєш, друже Рязань,
Свою Росію, прогнилі ізби, 
П'яну душу, розп'яту не призьбі?
Друже москаль, ми - упирі? Ні!

Приспів.

Я – Крук, і мені все одно,
Мені славу співає округа,
Відрізню я від ворога друга,
Я крук, чорний сотник Крук.

Приспів.

 Ну і що ж, що прийдеться нам вмерти...

Ну і що ж, що прийдеться нам вмерти?
У похідній шинелі, в житах.
Ми у вічі сміємося смерті,
А вмирати прийдеться лиш раз...
А вмирати прийдеться лиш раз...

Будуть нас на воротах прощати,
Недаремно дівчата, ждучи,
Будуть нам маршової співати,
До атаки гранати рвучись...
До атаки гранати рвучись...

Наша сотня - залізна, ударна,
Наша сотня в бою - богатир.
Нас тризуба веде знам'я грізне
І завзятий наш друг командир...
І завзятий наш друг командир...

За потоптану честь України,
За поранену землю святу
Ми йдемо, щоб підняти з руїни
Українську державу нову...
Українську державу нову...

Зіновій Штокалко - (псевдонім — Зіновій Бережан; 25 травня 1920, м. Бережани, за іншими даними — село Кальне, нині Козівського району Тернопільської області — 28 червня 1968, м. Нью-Йорк, США) — український поет-модерніст, студентський діяч та лікар-інтерніст, онколог і дерматолог, бандурист. Доктор медицини (1951). Син Павла Штокалка.

Штокалко відомий також як визначний виконавець дум на бандурі, соліст і член управи Капели Бандуристів ім. Шевченка в Америці. Вивчав гру на бандурі у Ю. Клевчуцького в Бережанах та в Ю. Сінгалевича у Львові та деякий час був під впливом виконання харківського бандуриста Г. Бажула.

upa 02 

Лента за лентою

Вже вечір вечоріє, повстанське серце б’є,
А лента набої поспішно подає.

Приспів:
Ах, лента за лентою – набої подавай,
Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!
Ах, лента за лентою – набої подавай,
Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!

А ворог атакує і преться щосил,
Юнак-кулеметник їх вправно косив.

Приспів

Як сонце сходило, втомлений юнак,
Упав він ранений, упав він навзнак.

Приспів

До нього санітарка поспішно іде,
В обличчя вдивляєсь, його пізнає.

Приспів

Він в неї вдивляєсь, пече в грудях рана,
Біля кулемета дівчина молода.

Приспів

А ворог атакує, в останній момент –
Наново заграв вже затихлий кулемет.

Приспів (2)

Автор слів Микола Сорокаліта народився в с. Вибранівці на Львівщині. Вихованець "Просвіти", зріс на традиціях української героїки. Відмовившись зректися своєї національності і перенести метрику з церкви до костелу, він вимушений залишити п’ятий клас державної математично-природничої гімназії у Львові, поринув у громадську роботу. В 19 років був ув’язнений за розповсюдження націоналістичних листівок. Через півтора року вийшов на волю, став членом ОУН. Потім його кілька разів арештовують, а в 1939 р. поляки запроторюють до страшної в’язниці Берези Картузької, з якої вийшов після розгрому Польщі. Був у підпіллі. В 1941 р. проголошував Акт відновлення Української держави на Жидачівщині (Вибранівці, Глібовичах, Загірних Брильцях та інших). Уник гестапівського арешту і появився в УПА як воїн Люлька. Писав вірші.
Якось повстанцям стало відомо, що окупанти мають намір передислокувати районний центр з Нових Стрілищ у Вибранівку з метою блокування і знищення воїнів УПА. Туди прибув гарнізон 100 чоловік емгебістів. Повстанський провідник вирішив не допустити здійснення цього наміру. В боївці М. Сорокаліта залишилось лише 10 чоловік і стільки налічувалось у групі самооборони. Несподівана вечірня атака була настільки вдалою, що ворог лише відстрілювався. У цьому бою вміло діяв юнак-кулеметник Смерека. Маневруючи, він заливав окупантів свинцевим вогнем. Блискуча операція зірвала назавжди намір ворога.
І ось під враженням цього бою, подвигу юнака-кулеметника в умовах побуту Дев’ятницького лісу біля сіл Вибранівка та Чижиків літом 1946 р. народились рядки цієї пісні. Їх прочитав кущовий Василь Заставний Шершень (загинув в 1950 р.) і підібрав до них мелодію. У наспівуванні допомагали бойові побратими. Аматори дещо трансформували відому мелодію і поклали на неї ці віршовані рядки. Так появилась пісня.
Через Дев’ятники і Вибранівку проходив зв’язок повстанців на Карпати і далі на Захід. По зв’язку постійно прибували люди, нова пісня припала до душі, її переймали і несли у свої відділи. Пісня швидко пішла в люди, де для кращого звучання до приспіву долучено вигук "ех" або "ах".
В одному з численних нерівних боїв тяжко поранений М. Сорокаліта знепритомнів і потрапив до рук емгебістів. Пережив страшні тортури. Був засуджений до кари смерті, потім заміненої на 25-річну каторгу. Відбував у концтаборах Кінгірі, на мідних рудниках в Джез-казгані, готував повстання. Втративши здоров’я, в 1957 р. визнаний нездатним до праці; йому трохи скоротили термін ув’язнення і він повернувся в Україну, переїхав у м. Миколаїв на Львівщину, де і проживає до цього часу. Записав народний варіант пісні Євген Гіщинський з власної пам’яті.

Василь Заставний - «Шершень» – автор музики пісні «Лєнта за лєнтою». 


В селі Чижичах у сім’ї Михайла та Ганни Заставних зростало п’ятеро дітей: Марія, 1903 р.н., Михайло, 1905 р.н., Василь, 1907 р.н., Софія, 1914 р.н., Катерина, 1918 р.н. Основним багатством батьків була земля, на якій старанно працювали, а вирощені плоди були надбанням усієї родини. Тому батьки своїм дітям з малих літ прививали любов до землі – годувальниці. Їх життя, як і для більшості населення, що перебувало під тиском панської Польщі,було не легким, та родина Заставних прагнула, щоби діти жили краще, вбачаючи основою для цього їх освіченість. На той час в Чижичах функціонувала чотирикласна школа. Син Василько під час навчання демонстрував хороші знання, тому батьки, бажаючи дати хоча б одній дитині хорошу освіту, посилають його у Бориницьку семикласну школу. 

Навчаючись в Бориничах, Василь потоваришував з сином місцевого дяка з Вибранівки Миколи Сорокаліта, приймає активну участь в суспільно-культурному житті села, є активним учасником в гуртках народного дому «Просвіти». Його добрі знання по шкільних предметах надихають батьків допомогти сину в подальшому навчанні, вони бачать його майбутню професію пов’язаною зі землею. Син погоджується з батьківською настановою і поступає в сільськогосподарський ліцей по напрямку агрономія. 

Під час навчання Василь потоваришував з багатьма однодумцями, вступає в молодіжну спортивну організацію «Луг». Немає точної дати вступу Василя до лав Організації Українських Націоналістів. Його товариш Сорокаліта Микола перебував у лавах ОУН з 1932 року, очевидно, що в тих роках і Василь пов’язав свою долю з націоналістами. Своєю діяльністю Василь Заставний завойовує в громади високу довіру і повагу, його обирають до Бібрецького повіту «мужем довіри», де йому доводиться захищати інтереси та права простого народу.

...Про обставини смерті Василя Заставного «Шершня», розповідає Йоняк Олександра, 1932р.н., живий свідок тих подій, яка проживає в с. Чижичі Жидачівського району: «Шершня» я добре знала, він часто приходив до нас зі своїм односельчанином партизаном Щепним Василем («Соловей»), який був моїм нареченим. Цей день я добре пам'ятаю. У моїх батьків квартирувалася вчителька школи Софія Дунька, 1928р.н., родом з Івано-Франківська. Вона мала добрий голос, знала багато пісень, для супроводу підігравала собі на гітарі. В село часто заходили облавники з Вибранівки. Було їх 12-14 чоловік, начальником в них був Демидєв. Приходили і гарнізонники з Новострілищ з начальником Філятіним. В основному вони зупинялись в сусіда Михайла Кузика, але, дізнавшись, що в нас живе вчителька – приходили послухати пісень. Один з них також умів грати на гітарі.

У цей день вони прийшли після обіду, грали, веселились аж до вечора. Під вечір їх начальник сказав: «Идем на задание». Другого дня я прийшла з колгоспу на обід, а тут – гарнізонники на подвір'я, зайшли в дім та оповідають: «Сьогодні вночі ми вбили вашого «Шершня». Вдаючи, що мене це не цікавить, відповіла: «А для чого це мені знати?». Але бачу, що між них немає одного, того, що вчора так їх веселив і запитую: «А де ваш «гуляка» дівся?». Відповіли, що пішов у Новострілки. На цьому розмова закінчилась. З цього дня пройшов певний час, протягом якого в наш дім поселився мій двоюрідний брат Заставний Михайло, далекий родич «Шершня», в якого згоріла хата. А працював він головою сільради. Одного дня, будучи наодинці, Михайло дістав з піджака фотографію і сказав: «Сховай її, якщо зможеш – передай родині». Взявши фотографію, я побачила на ній мертвого Василя Заставного, він мав пошкоджену частину підборіддя, ніс і вухо. Фотографію я взяла і сховала за образ, про це знали лише мати та вчителька Софія. Незабаром більшовики вчинили «провокацію» одному з наших хлопців (під виглядом воїнів УПА) і він їм сказав, що я і вчителька Софія підтримуємо зв'язок з партизанами. Мене було арештовано Демидєвим і взято під слідство. Після допитів та побоїв, за браком доказів мене відпустили. Коли повернулась додому, мати і вчителька наполягли, щоби я знищила фотографію, бо якщо вона потрапить до енкаведистів – всім буде тюрма. Фотографію було знищено. Пізніше я довідалась, що її дав брату Михайлу фотограф з Новострілищ, якого примусили фотографувати вбитих партизанів.

У 1951 році, в лютому місяці, ввечері в наш дім зайшов провідати мене Щепний Василь, «Соловей». З ним був його товариш з Глібович Великих і йшли вони на Глібовичі. В розмові з Василем, я розповіла йому про фотографію «Шершня», на що він мені відповів: «Так, я знаю про смерть «Шершня», бо в цей час був поряд із ним. Коли ми прийшли на домовлену зустріч, на нас уже чекала засідка більшовиків, які хотіли взяти нас живими. Один з облавників схопив мене за рукав фуфайки. Ні я, ні «Шершень» не могли зняти з грудей автомати щоби оборонятись, але мені все таки вдалось вивернути автомат і впритул вистрелити в нападника і, звільнившись від нього, кинутись у ліс. На «Шершня», тим часом, накинулись з усіх сторін, він вихопив гранату, енкаведисти відсахнулись від нього, пролунав вибух. Так загинув один з кращих воїнів УПА».


Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі