Літературні течії та напрямки 19 - 20 століття

Українська література 9 клас

Літературний напрям – конкретна складова частина літературного процесу. Породжена творчістю представників одного художнього методу. Яка характеризується спорідненістю стильових ознак та існує в межах однієї епохи та нації. Вужчим поняттям, ніж літературний напрям, є мистецька течія. Мистецька течія – спорідненість творчих принципів. Митців на підставі схожих естетичних засад.

 


Літературні напрями та течії 19 століття

Класицизм

Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Характерні ознаки:

  • абсолютизація естетичного ідеалу античності;
  • проста прозора побудова твору;
  • краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
  • найточніше, без прикрас, формулювання думки;
  • традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).

Особливості українського класицизму:

  • проіснував недовго, розвинувся мало.
  • Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
  • Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
  • Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.

Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.

Сентименталізм

Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.

Характерні ознаки:

  • особлива увага до духовного світу людини;
  • герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
  • ідеалізація дійсності;
  • культ природи;
  • перебільшення почуттів;
  • основна увага приділялася почуттям і пристрастям простої людини (моральні риси простої людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
  • головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.

 Особливості українського сентименталізму

  • в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
  • елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
  • культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.

Романтизм

Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.

Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.

Характерні ознаки:

  • протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
  • виняткові характери у виняткових обставинах;
  • ліризм, фантастика;
  • повернення до правди, простоти і народності, що дало окрилені образи, простір живому виразові письменницької індивідуальності;
  • протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
  • основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
  • зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
  • посилений інтерес до фольклору:
  • взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
  • народ та історія - основні теми української романтики;
  • утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
  • розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
  • література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).

Розвиток українського романтизму має три періоди:

  • 1835 - 1844 - харківський:
  • 1840 - 1847 - київський;
  • 1855 - 1862 - петербурзький.

Характерні риси українського романтизму

  • Наявність потужного патріотичного пафосу;
  • Нового значення набуває релігійна лірика;
  • Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.

Жанри

  • Лірична поезія;
  • Релігійна поезія;
  • Ліро-епічна поема, балада;
  • Історичний роман;
  • Історична драма;
  • Фантастичні оповідання, повість.

Реалізм (друга половина XIX століття)

Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.

Характерні риси:

  • раціоналізм;
  • раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
  • правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
  • принцип точної відповідності реальній дійсності уевідомлюється як критерій художності, як сама художність;
  • характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
  • спрощення образів, їх стандартизація;
  • особистість - частка певного соціального класу;
  • вторинність людської душі (пояснення усіх психологічних процесів як наслідку економічних та соціальних причин);
  • конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
  • вільна будова творів;
  • перевага епічних, прозових жанрів у літературі (оповідання, повість, роман), послаблення ліричного струменя мистецтва;
  • розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей;
  • послаблення ролі автора у художньому творі (розповідь переважно ведеться від третьої особи.

Реалістичні течії другої половини XIX століття в українській літературі

  • Побутово-просвітницький реалізм: письменники демократизовано звертаються до життєвого матеріалу, у художніх творах з'являються представники різних соціальних верств, митець свідомо втілює радощі та хвилювання своєї епохи і розкриває певний настрій часу.

Елементи побутово-просвітницького реалізму мають місце у творах: «Катерина» Т. Шевченка, «Людина» О. Кобилянської, «Інститутка» Марка Вовчка, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Перехресні стежки» І. Франка, «Чорна рада» П. Куліша та ін.

  • Революційний реалізм: наявність у творах ідей кардинальної зміни життя суспільства, неприхованого заклику до боротьби за кращу долю народу, за утвердження дійсного миру, прекрасного і справедливого («Заповіт», «Гайдамаки» Т. Шевченка, «Гімн» І. Франка-та ін.). Пізніше революційний реалізм переріс у соціалістичний.
  • Класичний реалізм: «спадкоємець» просвітницького реалізму, збагачений досягненнями художньо-психологічними, об'єкт письменницького зображення - людина та її внутрішній світ, який досить глибоко досліджується, розкривається психологія звичайної, типової людини. Класичний реалізм має унікальну якість: він піднімається над своїми творцями і залишає їх далеко позаду («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого та ін.).
  • Критичний реалізм: в основі - принцип історизму, правдивого зображення дійсності; сміливе викриття вад суспільного устрою, заперечення законів існуючої системи, завдання мистецтва не тільки відобразити світ, але й дати йому оцінку («Сон» («У всякого своя доля...»), «Кавказ» Т. Шевченка, «Мойсей» І. Франка» та ін.).

Декадентство

Декаденство — літературна течія в європейській літературі, мистецтві та культурі (кінця XIX — поч. XX ст.), яка проповідувала ідеї "чистого мистецтва" ("мистецтва для мистецтва"), відмежовування від соціальних конфліктів тощо.
У Галичині письменники-декаденти створили літературне угруповання "Молода муза" (1906-1909).
У Східній Україні декаденти групувалися навколо "Української хати".

 

Літературні напрями та течії 19 століття

Модернізм

Модернізм (від фр. «новітній», «сучасний») - філософсько-естетична й художня система, що склалася на межі XIX - XX ст. і об'єднала новітні напрями й течії, яким притаманна більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його розкритті. Модерністи проголошували переважну увагу до індивідуальних, а не суспільних цінностей, зосередження на складності й неоднозначності сучасної дійсності.

Характерні риси українського модернізму:

  • прагнення проникнути в душу людини, у суть явища;
  • індивідуалізм - па зміну масовізму (зосередження на «Я» автора, героя, читача);
  • використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
  • естетизм;
  • у творах затверджується перевага форми над змістом;
  • психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
  • ліризм у прозі, драматургії, публіцистиці;
  • умовність;
  • ідеологічність;
  • краса - мета творчості (і форма, і зміст);
  • культ сили волі, активності, боротьби;
  • поява нових жанрів: ліричної новели, ліричної драми, драматичної поеми, драми - феєрії та ін.

Модерніські течії

Експресіонізм

Експресіонізм — одна з авангардистських течій в літературі та мистецтві першої чверті XX ст., представники якої проголошували єдинодійним духовний світ людини, що часто поданий у фантастичному чи гротескному ракурсі.

Ознаки експресіонізму:

  • Відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське "Я", напругу його переживань та емоцій;
  • "Нервова" емоційність;
  • Ірраціональність;
  • Фрагментарність;
  • Плакатність;
  • Позбавлення прикрас;
  • Схильність до контрастування барв;
  • Гротескність;
  • Гіперболізація;
  • Використання символів;
  • Відчуття повсякденного болю;
  • Страх за майбутнє людини.

Експресіонізм в українській літературі: В. Стефаник "Камінний хрест", М. Куліш, О. Турянський, театральні вистави Леся Курбаса.

Імпресіонізм


Імпресіонізм — течія в мистецтві (живописі, скульптурі, літературі, музиці) другої половини XIX — початку XX ст. "Пейзажне бачення" навколишньої дійсності, зображення життя соціальних низів, використання художньої деталі для передачі найменших відтінків навколишньої дійсності.

Ознаки імпресіонізму:

  • Тонкий психологізм змалювання персонажів;
  • Прагнення відтворити найтонші відтінки настрою;
  • Прагнення схопити миттєві враження;
  • Тяжіння до лаконізму прози, її ритмічності;
  • Багатство відтінків у змалюванні дійсності;
  • Посилена увага до кольорів, звуків і яскравих художніх деталей.

Імпресіонізм в українській літературі: Михайло Коцюбинський "Цвіт яблуні", "Intermezzo", М. Хвильовий, С. Васильченко "Талант".

Футуризм

Футуризм — напрям в літературі (переважно поезії) і мистецтві початку XX ст., який пропагував "мистецтво майбутнього", відповідним новій добі з її технічним прогресом, новими ритмами тощо. Футуризм в українській літературі пов’язаний з діяльністю М. Семенка, який протягом 1914-1919 рр. видав 11 футуристичних збірок. Автор дотримувався основних принципів естетики футуризму: відмова від традицій, егоцентризм, формалістичне експериментаторство, словотвір тощо. Особливістю українського футуризму було підкреслене протиставлення урбаністичної культури «сільській» поезії. З ініціативи Семенка виникли групи «Фламінго» (1919), «Аспанфут» (1922-1924), «Комункульт» (1924), «Нова генерація» (1927-1931). До футуристів в Україні деякий час належали Г. Шкурній, О. Слісаренко, В. Ярошенко, М. Бажан, Ю. Яновський та ін.

Неоромантизм

Неоромантизм - це напрям кінця ХІХ - поч. ХХ ст., вид модернізму, який зародився у Франції і генетично пов'язаний із романтизмом.

Ознаки неоромантизму:

  • Прагнення поєднати ідеал з дійсністю;
  • Виразність суспільних ідеалів;
  • Прагнення до визволення особистості;
  • Виняткова й активна особистість може підняти до свого рівня інших;
  • Гострий конфлікт між добром і злом, правдою і кривдою;
  • Привернення уваги до чуттєвої сфери людини;
  • Піднесення постаті самотнього визначного героя.

Неоромантизм в українській літературі: Леся Українка "Лісова пісня", О. Кобилянська "Земля", "Битва", М. Коцюбинський "Тіні забутих предків",  Миколи Хвильового, О. Довженка, Ю. Яновського, поезії Олександра Олеся, Є. Плужника, Б.-І. Антонича.

Неореалізм 

Неореалізм - це стильова течія, що виявила себе на межі ХІХ - ХХ століть і характеризувалася документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність і ліричною стихією.

Героями неореалістичних творів є люди звичайні, проте з багатим внутрішнім світом; об'єктом зображення є не стільки вчинки, як відчуття і роздуми персонажів.

Неореалізм в українській літературі: В. Винниченко "Момент", В. Підмогильний, Григорій Тютюнник.

Неокласицизм

Неокласицизм (від гр. neos — молодий та лат. classicus — зразковий) — течія в літературі й мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем та сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині ХІХ ст.

Ознаки неокласицизму:

  • Повернення до вічних законів мистецтва;
  • Орієнтація на кращі здобутки античності;
  • Інтелектуалізм;
  • Естетизм;
  • Використання зразків античної культури і культури епохи Відродження;
  • Гармонія між розумом і почуттями;
  • Аристократизм духу;
  • Несприйняття радянської дійсності (комуністичної ідеології - всього, що призвело до падіння рівня духовності).

Принцип неокласиків: «На теми, що нові, античний вірш складаймо».

Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

Неокласицизм в українській літературі: "П'ятірне гроно" неокласиків - М. Драй-Хмара, М. Зеров, Освальд Бургардт (Юрій Клен), П. Филипович, М. Рильський. Поети «празької школи»

Символізм

Символізм - це стильова течія модернізму, головним художнім засобом якої є символ як спосіб вираження незбагненої суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця. Засновником символізму вважається Шарль Бодлер.

Ознаки символізму:

  • Заміна думок, понять відповідними знаками - символами, що мають прихований зміст;
  • Бунт проти консервативної народної моралі;
  • Естетство (захоплення витонченою поетичною формою й недооцінка змісту);
  • Культ екзотичних і заборонених тем;
  • Увага до позасвідомого з метою вирватися за межі повсякденного.

Символізм в українській літературі: П. Тичина, М. Вороний, О. Кобилянська.

Екзистенціалізм

Екзистенціалізм (від лат. exsistentia — існування) — модерністська течія в літературі, що оформилась на початку 40-х років ХХ ст. і найвиразніше виявила себе у творчості Ж.-П. Сартра, А. Камю.

Характерні ознаки екзистенціалізму:

  • Песимізм
  • Заперечення раціонального пізнання;
  • Твердження інтуїтивного розуміння реальності.
  • Людське існування (екзистенція) виявляється через турботу, страх, рішучість, совість.
  • Людина осягає екзистенцію в граничних ситуаціях (боротьба, страждання, смерть).

Екзистенціалізм в українській літературі: В. Підмогильний.

Соціалістичний реалізм (соцреалізм)

Соціалістичний реалізм (соцреалізм — організований за чіткою програмою літературний метод, який передбачав оспівування комуністичної партії і її провідної ролі в житті народу, у будь-яких сферах.

Характерні ознаки соцреалізму:

  • Ідеалізація людини як носія кращих моральних якостей, вихованих соціалістичною системою;
  • піднесення борця, будівника нового суспільства;
  • Зображення художньої дійсності прикрашеною;
  • Конфлікт полягав у боротьбі проти чужих ідей, за ідеологічну спільність та однодумство.

Соцреалізм в українській літературі: О. Довженко

Постмодернізм

Постмодернізм (від фр. post — після + modernisme) — загальна назва літературно-мистецьких течій кінця ХХ — початку ХХІ ст.

Характерні ознаки постмодернізму:

  • Гра зі словом;
  • Інтертекстуальність (приховане та явне використання чужих текстів);
  • Зміщення часу і простору;
  • Багатозначність;
  • Парадоксальність;
  • Карнавальність;
  • Іронічність;
  • «Віртуальний історизм».

Постмодернізм в українській літературі: Ю. Андрухович, О. Ірванець, В. Неборак, С. Жадан, І. Малкович, О. Забужко.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі

Мої сертифікати