Серед українських драматургів 1920-х – початку 1930-х років Микола Куліш став найпомітнішою постаттю. Він збагатив українську драматургію новітніми засобами національно-психологічного письма і створив новий тип національно-політичної драми.  За одинадцять років безперервної письменницької діяльності (1923-1934) драматург створив майже півтора десятки п’єс. І кожна з них – непересічне явище в українській драматургії, об’єкт грунтовного дослідження в найширших, найрізноманітніших аспектах. 

Микола Гурович Куліш народився 6 грудня (за новим стилем – 18 грудня) 1892 року в селі Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині – територія Херсонської області) у бідній селянській сім’ї. Життя його не милувало з самого народження – один за одним передчасно помирають батьки, тому він змушений наймитувати з восьми років і жити в сирітському будинку. Але своєю впертістю, наполегливістю, виключними здібностями Микола добивається того, що отримує добру класичну освіту і в 1914 році вступає на історично - філологічний факультет Одеського університету.

Та перша світова війна змінила його життя, розбила мрії. Два роки він воює на протинімецьких фронтах під Вільно, на Волині, в Галичині. Весною 1915­го став прапорщиком і вирушив у Смоленськ, де формувалася піхотна частина. Сюди приїхала й Тося Невель, 15 квітня 1915 року вони повінчалися. А невдовзі він попросився на фронт, бо вважав безчесним сидіти в тилу. Отримав у боях тяжку контузію, заново вчився говорити. До кінця життя, коли хвилювався, мова уповільнювалася. Рік воював півротним командиром на передовій, мав ще одну тяжку контузію й поранення. Тоді ж народжуються діоє його дітей. 

Це анітрохи не перешкодило йому бути першорядним воїном і дослужитися до звання штабс-капітана. У вільні години Куліш писав сатиричні вірші, а також одноактні п`єси, які залюбки розігрували солдати. Тут, на війні, Микола все більше відчував бажання жити заради того, щоб писати і творити. Додому він повернувся через три роки, працював головою виконкому Олешківської міськради, далі воював у Дніпровському селянському полку.

Побачене й пережите в ті часи пізніше описано в незавершених романі та кіноромані, а також у драматичній поемі «Патетична соната» - одному з найвагоміших творчих досягнень письменника. По війні Микола Куліш редагував районну газету в Олешках, завідував повітовим відділом народної освіти. Після переїзду 1922 року до Одеси працював інспектором у губнаросвіті, допомагав організовувати школи і дитячі будинки. За новою методикою він створює першу українську абетку і букварик, пробує свої сили в жанрі оповідання для дітей. Налагоджуючи роботу шкіл, опікуючись учнями та вчителями, М. Куліш часто бував у хуторах, селах і містечках рідної Херсонщини. У голодні 1921-1922 роки Микола Гурович доклав неймовірних зусиль, щоб урятувати багатьох школярів від смерті й зберегти від закриття чимало невеликих шкіл. Свої враження від цих років драматург відтворив у циклі документально- психологічних нарисів «По весям і селам» (1923, російською мовою).

Переїздить в Одесу, закінчує свою першу п’єсу «97», яка принесла йому славу непересічного драматурга. Прем’єра відбулася в 1924 році і мала тріумфальний успіх на сцені театру ім. І. Франка (Харків), а згодом – й інших театрів; набула значної популярності за кордоном: 1925 року постановку здійснено в Нью-Йорку та інших містах США.

Село, змальоване Кулішем, розколоте на два табори, як і вся Україна тих часів, де кожен до кінця боронив свою правду. Близькі за тематикою наступна п’єса М. Куліша «Комуна в степах» (1924) та соціальна драма «Прощай, село» (1933), разом з «97» складають своєрідну трилогію з життя села періоду колективізації 1920-1930-х років минулого століття.

На становлення Миколи Куліша як українського драматурга суттєво вплинув переїзд у 1925 році до Харкова, де зібрався весь квіт української культури, а також дружба з Миколою Хвильовим і Лесем Курбасом. Письменник активно працював, експериментував у всіх жанрах драматичного мистецтва: з-під його пера вийшли комедія-фарс «Хулій Хурина», побутова комедія «Отак загинув Гуска», «філологічний водевіль» «Мина Мазайло», психологічна мелодрама «Зона».

Куліш стає однією з центральних постатей літературно-художнього процесу в Україні й провідним українським драматургом 1920-х – початку 1930-х років. Саме Куліш був ініціатором захисту авторського права в Україні, утворив УТОДІК (Українське товариство драматургів і композиторів), став його головою і провадив величезну організаційну та громадську роботу серед його членів. У березні 1929 року на театральному обрії з’явилася п’єса «Народний Малахій», яка й сьогодні іноді звучить пророче.

Саме з цієї п’єси, поставленої на сцені «Березоля», і почалися цькування Леся Курбаса і Миколи Куліша. Осібно у творчості драматурга стоїть п’єса «Патетична соната» (1929). Її тема – змалювання подій, які мали місце в Україні після Лютневої революції 1917 року та в період громадянської війни, висвітлення ролі інтелігенції на першому етапі революції. Серед п’єс Миколи Куліша є цілком авангардистська – «Вічний бунт» (1932). Останнім драматичним твором митця, який побачили глядачі за його життя, стала соціальна драма «Маклена Граса» (1933), присвячена важкій долі трудящих у буржуазній Польщі. Три з чотирьох шедеврів Куліша – «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933), поставлені Лесем Курбасом, вивели український театр на рівень кращих сучасних театрів світу. Четверта неперевершена драма Куліша «Патетична соната» (1930) була заборонена в Україні, та деякий час її не забороняли в Росії. Ця драма, поставлена Олександром Таїровим в Московському Камерному театрі (1931), принесла авторові славу одного з найбільших в СРСР драматургів. За 10 років праці Куліш написав 14 п`єс – всі вони були по черзі заборонені: в 1956-1957 роках з них “реабілітовано” в СРСР дві найраніші – “97” (1924) і “Комуна в степах” (1925). Близько половини всіх театральних шедеврів Куліша досі вважаються загубленими.

7 грудня 1934, вранці, по дорозі до Будинку Блакитного, що на Каплунівській (тепер Червонопрапорна) вулиці, Куліша "пов'язали". Його було заарештовано у справі вбивства Кірова як учасника групи терористів -- так само, як і Валеріана Поліщука, Олеся Досвітнього, Григорія Епіка, Валеріана Підмогильного, Олексу Слісаренко, Остапа Вишню, Марка Вороного, Володимира Гжицького, Миколу Піддубного. Щоправда, Миколі Кулішу ще приписувалося членство в ОУН. На закритому процесі 27-28 березня 1935 року Миколу Куліша було засуджено на десять років ув'язнення в спецтаборах. Покару він відбував на Соловках, де його тримали в спецізоляторі, як особливо політично небезпечного злочинця. Особлива трійка УНКВС Ленінградської області постановою № 83 від 9 жовтня 1937 року винесла Миколі Кулішу смертний вирок. Розстріляно кращого українського драматурга 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандормох в Карелії на честь святкування 20-ї річниці Жовтневої революції. До свого 45-річчя він не дожив місяць і три дні.