Скуба Микола

ukr lit 11Микола Якович Скуба  - яскравий представник українського футуризму.

Народився 19 грудня 1907 року в с. Горбове Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії в селянській сім'ї. Закінчив Київський кооперативний інститут. Працював у видавництві "Молодий більшовик". Літературну діяльність розпочав у 1926 році. Свій перший вірш надрукував в журналі "Радянський селянин". Належав до літературних організацій "Молодняк" і "Нова генерація". Збірка поезій «Перегони» (1930), «Демонстрація» (1931), «Пісні» (1934), «Нові пісні» (1935); зб. «Сопілка», яка не вийшла у зв'язку з його арештом.
Поета заарештували 12 вересня в 1937 року. У постанові про арешт стверджувалося, що громадянин Скуба М. Я. "є активним учасником контрреволюційної української націоналістичної організації, яка готує терористичні акти проти керівників партії і уряду".
Допитував Миколу Яковича один-єдиний раз! Михайль Семенко на очній ставці після кількагодинних допитів сказав, що нібито передав заарештованому бомбу для здійснення терористичного акту. І тільки на основі цього обвинувальний висновок: М.Я. Скуба - "учасник терористської групи, яка готувала терористичний акт проти секретаря ЦК КП(б) У тов. Косиора"; що Скуба "отримав бомбу від Семенко, яку повинен був кинути 1 травня 1937 року під час демонстрації в урядову трибуну.". Ознайомився письменник з цим документом 22 жовтня 1937 року, а вже 23 жовтня в 1937 року на закритому засіданні Військова колегія Верховного Суду СРСР присудила Миколу до розстрілу. У останньому слові приречений ні в чому винним себе не визнав. Вирок приведений у виконання в Києві 24 жовтня в 1937.

- Я - Микола Скуба

Кожний початок

Ще не початок то

і кожний кінець

кінець ще не зовсім

коли не заповнено

і не стверджено печаткою

простої

анкети

і до того без пози.

І ніколи

не кажіть

Ви

що все

готово,

бо початки й кінці

будуть ще та і… знов ще.

Бо:

найголовніше питання –

питання – хто Ви?

І яке

Ваше

соціальне становище?

Хай же

хай же

інтереси загалу

стоять над усі інтереси!

І нехай собі

На нескромність мою

хтось злиться і сердиться.

Роблячи початок на ниві поезії

я

сам

без анкет розкажу:

- хто – я?

і яке моє серце.

І

Всі поети

і давні й сучасні

країн де сонце

і країн де сніг –

про серця

про чужі і про власні

співали

свої

пісні.

І дзвеніла – дзвеніла лірика:

лунав верлібр

і рядки октав

- всі співали

і щиро й нещиро

і в кожного –

своя мета.

Всі поети

І давні й сучасні

- одні з мажором, інші сумні –

Про серця ж

Виливали серця свої

про серця

складали пісні.

ІІ

Я не писав ще про серце нічого

я не писав про гарячу кров

і слова

«серце моє» -

його

не виводило

моє перо.

Але ж

Коли із-за обрію сонце

вистромить пальці

й почнеться день

коли загудуть гудки на околицях –

серце моє

хоче з грудей.

І хочу я

ген туди

аж за місто

куди летить і гудіння гудків

туди

де в убранні барвистому

виглядають

сільські хатки!

І знаю я:

коли загудуть околиці

праця також

і в селі іде

і серце моє

і цвіте й комсомолиться

і серце моє хоче до сонця:

… рветься

з-за граток

грудей.

ІІІ

Я не писав ще про серце нічого

я не писав про гарячу кров

і слова

«серце моє» -

його

не виводило

моє перо.

Я не писав

Але знаю одно я

просте:

життя –

дні боротьби.

І не сприймаю я

пісні сумної

хоч серце моє –

журби.

А коли вітер так сумно голосить

і спада осінь

на села й лани –

я

про другую ізгадую ОСІНЬ

і

про б-о-р-о-тьбу –

В-Осени.

Згадую

(хати пішли на палаци)

Й гасло моє

ще чіткіше стає:

«Боротьба – це праця,

а серце для праці

- працюй

поки серце

кує!»

1928 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі

Мої сертифікати