Іван Карпенко-Карий

ukr lit 8

Яскравою сторінкою в історії української культури XIX ст. є професійний український театр корифеїв (корифей — заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури), куди входила ціла плеяда талановитих майстрів сцени (Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська та ін.), чиї імена увійшли в золотий фонд історії вітчизняного мистецтва. Цей театр був створений у 1882 році Марком Кропивницьким і завоював велику популярність не лише в Україні, а й за її межами. 

koryfei 01Історія роду Тобілевичів починається з того часу, коли кмітливий і моторний Карпо Адамович Тобілевич, управитель південних степних поміщицьких маєтків, закохався у струнку, вродливу й талановиту дівчину Євдокію, покоївку поміщиці Злотькійської.

Євдокія Зіновіївна, родом з містечка Саксагань на Катеринославщині, належала до козацького роду Садовських. Рід збіднів, потрапив у кріпацтво, Карпо Тобілевич викупив красуню з неволі і одружився з нею.
У селі Арсенівна Елісаветградського повіту (нині Кіровоградщина) у І840 році з'явився на світ їх первісток Іван. Родина швидко зростала. Вже в селі Костуватім колишньої Херсонської губернії (нині Братський р-н Миколаївської області) народилися Михайло, Петро, Марія, Панас.

Велика родина жила у нестатках. Хоч Карпо Адамович і був дворянином, достатньо довго була тяганина з признанням роду Тобілевичів у дворянстві, і пов'язана вона була з помилкою у прізвищі Тобілевич, чи Тобелевач, чи Тубілевич, якої припустилися писарі. Цей феноменальний випадок з годом використав у своїй комедії "Мартин Боруля" Іван Карпович Тобілевич.

 

koryfei 02Родина була дружною, веселою і талановитою. Звеселяла мати терновим квітом хату, співала чумацькі пісні баба Настя низьким сильним голосом, до неї прилучали свої голоси батько й мати, підтягував частіш голосочком старший син Іван, приходили на спів у світлицю менші брати, і не гадалося їм, що то вже майбутні актори, які увіковічать пам'ять матері та батька. Тобілевичі були людьми освіченими, знали багато віршів і пісень Шевченка. Вихованням дітів займалася мати. Вона прекрасно співала народні пісні, майстерно розповідала казки.koryfei 03

У 70-ті роки, коли родина Тобілевичів уже переїхала до Елисаветграда, в їхньому будинку щосуботи відбувалися "вечірки". В історію театрального мистецтва вони ввійшли як:відомий український драматург і актор Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий), театральні режисери й актори Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський), Марія Карпівна Тобілевич (Марія Садовська-Барілотті). 

Театральні псевдоніми Тобілевичі взяли від батька і матері: Іван обрав собі псевдонім, складений з імені батька Карпа та прізвища улюбленого героя з п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого (Карий); Микола і Марія взяли дівоче прізвище матері (Садовські), а Панас — назву містечка Саксагань, де народилася мати (Саксаганський).

Паспорт твору "Сто тисяч"

У комедії «Сто тисяч» І. Карпенко-Карий висміює хазяїв, для яких багатство стало метою всього життя, а не засобом для існування. Такі люди ладні продати все на світі, навіть щастя власних дітей, аби тільки збільшувати маєтки.

Ганяючись за прибутками, Герасим Калитка стає жертвою шахраїв, що грають на його жадобі та отримують від цього великий визиск.

Історія написання: Першою п’єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся «гласного нагляду», була комедія «Гроші», написана в 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным». Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою — «Сто тисяч». На думку самого автора, ця назва твору буде краще відповідати його сюжету. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п’ять тисяч. У 1890 р. комедія була поставлена на сцені.

Тема: зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80–90 роках XIX століття.

Ідея: викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на вихідців із народу (Бонавентура, Савка).

Основна думка: автор бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. «Буде здоров’я, будуть і гроші…»

Жанр: комедія.

Головні герої:

  • Герасим Никодимович Калитка — багатий селянин,
  • Параска — жінка його.
  • Роман — син їх.
  • Савка — кум Герасима, селянин.
  • Бонавентура — копач.
  • Невідомий — єврей.
  • Гершко — фактор.
  • Мотря — наймичка.
  • Клим — робітник.

Проблематика:

  • батьки і діти;
  • прагнення збагатитися заради задоволення власних потреб;
  • бідність і багатство;
  • добро і зло;
  • моральність і аморальність.

 Композиція:

Драматичний твір складається з 4 частин, кожна з яких поділена на яви.

Експозиція: знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та дійовими особами — Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою, Невідомим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує обставини, в яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення.

Зав’язка: восьма ява першої дії твору, коли Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому на вокзалі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих.

Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, за грошима. У другій та третій діях комедії показано, що кожний вчинок Калитки, кожна його думка підпорядковані безглуздій жадобі збагачення, накопичення грошей і землі. Він нещадно експлуатує наймитів, підганяє до роботи сина і дружину, в одруженні сина шукає засобів збагачення.

Кульмінація: четверта дія комедії, коли Малофес попереджає Калитку, щоб він не барився з купівлею землі у Смоквинова, бо її поспішає придбати Жолудь. Калитка з Савкою їдуть на вокзал, привозять мішок «грошей» і починають ділитися. Настає найвищий момент напруження дії: в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу. Невідомий виявився спритнішим шахраєм, ніж Калитка, і обдурив його, продавши за 5 тисяч карбованців мішок чистого паперу.

Розв’язка: п’єса «Сто тисяч» закінчується тим, що обдурений Герасим у розпачі вішається, його врятовує Бонавентура. Драматург показав всю потворність моралі Калитки, висміяв його мрії, поведінку, дії.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі