Гумор (8 клас)

ukr lit 8

Комічне (від гр. — веселий, смішний) — одна із естетичних категорій: комічним називаємо ті явища суспільного життя та образи мистецтва, які викликають сміх. Комічне існує об'єктивно в житті, і його відображення є комічне в мистецтві. Комічне обов'язково смішне, але не все те, що смішне, можна назвати комічним. Є порожній сміх, а комічне завжди змістовне, ґрунтується на тих смішних явищах, які мають громадянське значення. В основі комічного лежить суперечать між новим і старим, між тим, Що народжується, і тим, що відходить у минуле, відмирає.
Сміх може служити засобом самокритики і критики хиб у нашому житті, допомагати боротися проти пережитків минулого в побуті і свідомості окремих людей. Тому комічне може мати різне емоційне забарвлення — від глибокого обурення до добродушного жарту. Це і добродушний гумор, і іронія, що похвалу перетворює в осуд, і дотеп, що вражає несподіваністю, і сарказм, що сміх мішає з гіркотою, і т.д. Види комічного

Гумор (від англ. humour — причуда, норов; лат. humor — волога) — різновид комічного, зображення життя у беззлобно-добродушному, жартівливому тоні. На відміну від — сатири, яка відзначається заперечним пафосом, гумор не заперечує зображуване, а піддає осміянню лише певні його сторони. Гумор властивий багатьом жанрам українського фольклору (анекдоти, приказки, коломийки, пісні тощо). Майстри гумору — І. Котляревський, М. Гоголь, Л. Глібов, С. Руданський, Остап Вишня, С. Олійник, П. Глазовий та ін.

Сатира (від лат. satura — суміш) — 1) Вид ліричної поезії в античній літературі та літературі класицизму, вірш, що висміює певні негативні явища. 2) Твори різних жанрів, в яких у гострій формі викриваються негативні суспільні явища. Сатира засуджує старе, історично приречене, показує його внутрішню нікчемність і виражає нові потреби суспільного розвитку. Тому вона завжди була могутньою зброєю політичної боротьби. Визначні письменники-сатирики різних часів Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж. Свіфт, Вольтер, Г. Гейне, М. Салтиков-Щедрін, М. Гоголь, В. Маяковський та ін. В українській літературі — Т. Шевченко, І. Котляревський, І. Франко, Остап Вишня, С. Олійник та ін.

Іронія (від гр. еігопеіа — глузування, удаваність) — один із різновидів комічного, прихована насмішка або стилістичний прийом, коли особа чи явище удавано схвалюються чи осуджуються з метою досягти протилежного ефекту. Ознака іронії -, подвійний смисл, причому істинним є не прямо висловлений, а протилежний. (Це правду ви кажете, пане! Усі босоногі й голодні — П’яниці, ледащо, злодії І люди ні на що не годні…)

Сарказм - їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства.

Інвектива - (від. лат. invehi — кидатися, нападати) — вид сатири, поширений в літературі та ораторському мистецтві в епоху античності, різке викривальне висміювання певної особи чи групи осіб. Видатними майстрами інвективи в античні часи були Архілох, Катулл, Марціал та ін. Як оригінальний жанр інвектива увійшла до новітньої літератури. Значне місце посідає у творчості Т. Шевченка, І. Франка та інших українських письменників.

Бурлеск - різновид комічної, пародійної поезії, що характеризується невідповідністю між формою та змістом: піднесене, "високе" осміюється. передається зниженим, іноді вульгаризованим стилем, і навпаки, буденне "низьке" замальовується як високе, героїчне.

Травестія - різновид жартівливо-бурлескної літератури, в якій відомий твір серйозного змісту переробляється в комічний з використанням побутової лексики, колоритних фразеологізмів, фамільярних словосполучень.

Гротеск - вищий ступінь комічного, художній прийом у мистецтві, заснований на нарочито карикатурному спотворенні, порушенні форм і розмірів предметів.

Буфонада - вид гумору в театральних виставах, що ґрунтується на гротескових прийомах глибокого комізму.

..

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі