Підпалий Володимир

ukr lit 8Володимир Підпалий належав до плеяди особливих поетів, поетів-шістдесятників, які не просто працювали у 60-х роках XX століття, а виробили і відстояли свою художньо-естетичну позицію у громадському та культурному житті. До цієї плеяди, крім Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, належить і Володимир Підпалий.

 

 

pidpalyiНижче подано життєпис В.Підпалого, складений власноручно:

«Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою і шукала щастя наймитуванням у Лубнах. Може тому, коли я підріс і міг вечорами читати їй «Кобзаря», плакала гірко й невтішно, повторюючи завжди одне: «Всі наймити, синочку...» Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них ключ. Але ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подальше життя (1943 року вона стала вдовою), наклало свою печатку на її характер. Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах (вся хата була великим квітником...) і чистоті.

Померла вона самітньою 21 січня 1957 року, на 53 році свого життя. Я тоді був у армії, а дві доньки повиходили заміж і жили не з нею... Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво, ненавидів тютюн (син палить за нього і за себе) і горілку. Загинув під Києвом 1943 року. Пам’ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії, і т. д. В селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав. А я пам’ятаю дві його пісні — про Байду та «Ой забіліли сніги».

Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних наук. В школі читав дуже багато, але без ніякісінької системи. 1953 року закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі.

1955 року був мобілізований на флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами. 1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який і закінчив 1962 року.

Перші вірші видрукував на шпальтах комсомольських «Молоді України» та «Зміни» (1958 р.). Уpidpalyi 01 Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірочка «Зелена гілка», а роком пізніше — «Повесіння» у «Радянському письменникові». Нині підготував дві книги: «Тридцяте літо» для видавництва «Молодь» та «Книгу лірики». Мрію написати пісню... Працюю старшим редактором поезії у «Радянському письменникові». Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий. Київ, 26 вересня 1966 р.». 

До Спілки письменників його прийняли 1967 року. Того ж року вийшла в світ і згадувана збірка «Тридцяте літо». Володимира Підпалого неодноразово «запрошували» на профілактичні бесіди до КДБ, видавництвам давали негласні вказівки гальмувати публікації поета в періодиці. Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), а посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992). До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього.

 Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року

Аналіз поезії Володимира Підпалого «Бачиш: між трав зелених».

Паспорт твору:

Тема: розповідь автора про маленьких беззахисних пташенят, яких він помітив в траві. Він хоче стати для них батьком, братом або сестрою і захистити. І якщо раптом з`явиться яструб-розбійник і знищить пташенят, то їх смерть «ляже на нашу совість за нашу байдужість гріх».

Ідея: автор щирий в своїх почуттях захистити беззахисних пташок; закликає нас любити «сонце, дощі зернисті, дороги в пилу, траву». Вірш пройнятий гуманізмом, любов`ю і бережливим ставленням до природи.

Художні особливості твору:

Риторичним питанням: «А руки?! Серце?! Куди заховати їх?!» Справді, якщо людина байдужа до краси навколишнього світу і не має в серці «любові й хисту» до природи, то навіщо їй серце?

Жанр: верлібр (вільний вірш).

Обговорення поезії:

Чи складно в житті бути уважним до природи? Чи важко любити навколишній світ? Що заважає сучасним людям бережно ставитися до оточуючого середовища?

З якими людськими якостями характеру у вас асоціюється ліричний герой?

Якою людиною був Володимир Підпалий?

- Я вважаю, що…

- Оскільки …

- Факти свідчать…

- Отже…

«Бачиш: між трав зелених»

Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата...
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком –
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти…

Кажеш, що не зумієш,
не маєм любові й хисту…
Що ти?! А руки?! Серце?!
Куди заховати їх?!
Яструб-розбійник свисне
раптом над беззахисними,
ляже на нашу совість
за нашу байдужість гріх…

Треба в житті любити
гаряче і багато:
сонце, дощі зернисті,
дороги в пилу,
траву!
… Бачиш: в гнізді малому,
як грудочки, пташенята,
немічні ще, невміло ворушаться
і живуть!..

 

Зимовий етюд

Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну —
на шлях…
Вечір, мов казка, над Україною
казка, як вечір,
аж синьо в очах…

Там, за тополями,
за огорожами,
де місто тікає на ніч в степи —
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась —
і не спить…

25 січня 1968 р.

 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі