«Кожного року 15 серпня люди ходили на «відпуст» на Кальварію Пацлавську, щоби дістати відпущення гріхів. Там була мурована відпустова церква і дванадцять каплиць. Люди молилися в них, сповідалися, давали пожертви на Службу Божу. Там завжди можна було побачити щось цікаве, бо під час відпусту там організовували великі ярмарки. Був великій вибір образів, хрестів, нагрудних хрестиків, медаликів, іграшок. Всі люди йшли пішки, так було прийнято. У групах було й по 100 осіб, переважно жінок, бо відпуст припадав на кінець жнив, і чоловіки залишалися їх закінчувати» (зі спогадів департованих)
Українські джерела свідчать, що вже на початку XIV ст. стояла у Пацлаві (нині територія Польщі) стара дерев’яна церква Симона Стовпника. Відомо також що її ґрунтовно перебудовано у 1611 році й неодноразово ремонтовано протягом наступних століть. У цій церкві була дуже давня ікона правдоподібно ще з XIV ст. Щороку на це місце прибувало щораз більше прочан-паломників, тому наприкінці ХІХ ст. Апостольська столиця наділила це місце відпустами, найбільші з яких відбувалися 11–15 серпня та 11–14 вересня. Щороку у час відпустів число паломників збільшувалось, тому наприкінці ХІХ ст. розпочалося будівництво нової більшої мурованої церкви, котре було завершено у 1913 р. Тоді ж сюди перенесли і чудотворну ікону.
Найбільший розквіт Кальварії Пацлавської, як відпустового місця, відбувся між двома світовими війнами за часів перемиського єпископа Йосафата Коциловського. У 1921 р. ґрунтовно відновлено стару дерев’яну церкву, збудовано бараки, влаштовано криниці для освячення води. У 1923 р. одержано дозвіл від духовних властей на заснування Хресної дороги, яка мала вирішальне значення для подальшого розвитку цього відпустового місця. У міжвоєнний період Кальварія Пацлавська стала найвідомішим місцем паломництва греко-католиків у Підкарпатті й Карпатському регіоні. В окремі роки число греко-католиків перевищувало кількість римо-католиків.
Однак, перестоявши майже без втрат усю Другу світову війну Кальварія Пацлавська була знищена під час масового виселення українців з теренів повоєнної Польщі. У 1946 р. спалено стару церкву, знищено іконостас у новій церкві. У 1957 р. остаточно пограбовано і зруйновано нову церкву, матеріал з якої ужито до покращення дороги в селі. Лише наприкінці 80-их рр. українські паломники і туристи поступово починають відвідувати місце зруйнованої святині.
Сучасна Кальварія Пацлавська – це найбільший паломницько-туристичний центр Підкарпатського воєводства Польщі, який часто називають “Голгофа Прикарпаття” чи “Ясна гора Прикарпаття”. Його розвитку сприяли не лише збережені сакральні споруди, а й сприятливі природно-географічні умови. Щороку весь літній сезон на території комплексу відбуваються багатолюдні заходи, в яких беруть участь не лише паломники, а й туристи з віддалених місцевостей, а часто й з-за кордону.
У костелі знаходиться чудотворна ікона Кальварійської Богоматері, яка згідно з переказами була перенесена сюди після захоплення Кам’янця-Подільського турками у 1672 р. У 1882 р. Апостольська столиця затвердила коронаційний акт і невдовзі ікона була коронована. Бурхлива історія, пов’язана з іконою у роки Другої світової війни. У 1939 р. її перевезли до Чишок коло Львова, згодом до Ясла і Кракова, де вона була замурована у фундаменти одного з костелів. Лише після війни ікону повернули на Кальварію. У 1968 р. сюди прибув тодішній краківський митрополит Кароль Войтила, пізніший понтифік Іван-Павло ІІ.
Протягом тривалого історичного періоду Кальварія Пацлавська була місцем паломництва не лише поляків, але й українців, слід зберігати у регіоні українську ідентичність та поступово збільшувати там українську присутність, тому що на сьогоднішній день це місце паломництва вірних римо-католицького обряду.
