Оріховський Станіслав (підписувався ще такими прізвищами Оріховський-Роксолан, Оріховський-Роксоланин, Оріховський-Русин, Ожеховський-Роксолан, Оржеховский) — український мислитель-гуманіст, публіцист, поет, оратор.
Народився 11 листопада 1513 року в с. Оріховці Перемишського повіту Руського воєводства у Польщі. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Навчався у Краківському (від 1526), Віденському (з 1527), Вітенберзькому (1529), Падуанському (1532), Болонському (1540) університетах; удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцигу. Серед вчителів Оріховського — такі визначні постаті, як Ф. Меланхтон і М. Лютер, серед друзів — А. Дюрер, У. фон Гутен, Л. Кранах-старший, П. Рамузій та ін. Після повернення на батьківщину (1543) займався суспільно-політ. діяльністю.
Оріховський С. — визначна постать доби Відродження. В Західній Європі його називали "українським Демостеном" та "сучасним Ціцероном". Серед філософських питань, які посідають чільне місце в його творчості, найбільшу увагу заслуговують політико-правові та історико-філософські питання. Значне місце приділяв проблемі війни і миру.
На його переконання, "історик нічого не повинен вигадувати, а писати лише правду: не керуватися ні дружбою, ні ненавистю". В історичному знанні знаходить засіб пробудження самосвідомості народу, історичної пам’яті, виховання патріотичних почуттів. Себе вважав представником і українського народу, і польської держави (gente Rutenus, natione Polonus).
Твори Орыховського С. написані переважно латиною. Найважливіші з них — "Про турецьку загрозу" (дві промови, видані в Кракові, 1543, 1544), "Про целібат" (Краків, 1547). "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу" (у двох редакціях — 1543 і 1548 рр.), "Літопис", "Промова на похоронах Сигізмунда І" (Венеція, 1548). Остання була включена до антології "Промови славетних мужів", виданої 1559 р. у Венеції Павлом Мануцієм (перевидавалася згодом у Парижі (1566), Венеції (1568) та Кельні (1569, 1586).
1541 р., після п’ятнадцятирічного перебування за кордоном, Оріховський повертається на батьківщину, оселяється у родовому маєтку. Під тиском батька, супроти власної волі приймає сан священика. Мав успішну кар'єру, чому сприяв веселий і дотепний характер. 35-літнім Станіслав закохався у дочку купця Страша – Софію (Зофію Страшувну). Освідчився, у Судовій Вишні 10 квітня 1550 р. відбулися заручини, але єпископ Валент влаштував таке пекло родинам молодих, що батько мусив Софію віддати за іншого.
9 або 19 лютого 1551 року у протестантському храмі Льсціна зрікся прилюдно усіх прав священика та взяв шлюб з 16-річною Магдаленою, єдиною дочкою шляхтича Яна Хелмського. Про цей день масляної він писав: "найщасливіший день життя". І 15 років щастя були як один день. У родині з'явилося п'ятеро дітей: Анджей, Станіслав, Реміґіус, Софія, Анна.
П'ятнадцять років щастя були відносними: померло четверо дітей; лишився єдиний син Андрій; померла 31-річна дружина. Таке горе підкосило 55-річного Оріховського і він помер в 1566 році.
Література
Красовський І. Діячі науки і культури Лемківщини. Довідник.
Філософська думка в Україні: Біобібліогр. словник / Авт. кол.: В. С. Горський, М. Л. Ткачук, В. М. Нічик та ін. — К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2002. — 244 с.
