Бедзик Дмитро народився 1 листопада 1898 року у с. Вільхівці Сяніцького повіту (т. Польща) у бідній селянській родині.

Навчався в ремісничо-будівничій школі при монастирі оо. Василіян у місті Бучач. У 1915 р. при відступі російських військ з Галичини разом з ешелоном біженців потрапив до Росії. У 1919 р. закінчив Гнідинське сільсько-господарське училище, у 1926 р. - філологічний факультет Харківського інституту народної освіти. Працював агрономом, учителем, журналістом.

У роки німецько-радянської війни - кореспондент газети «Радянська Україна», з 1944 р. - директор Корсунь-Шевченківського музею військової слави.

Друкуватися почав з 1924 року. Творчість Дмитра Бедзика сприймається неонозначно – частина його, особливо довоєнних, творів присвячена революції та радянському повсякденному "щасливому" життю: «Шахтарі» (1924), «Крик землі», «Хто кого» (1927) та ін., повоєнний період: «Дніпро горить» (1948), «Серце мого друга» (1964) та ін.

Вже в досить зрілому віці почав цікавитися батьківщиною, побував в Бучачі, у селі Велеснів, і як результат – трилогія «Украдені гори»: «Украдені гори» (1969) – про події на Лемквщині перед Першою світовою війною та на початку війни; «Підземні громи» (1971) – про події 1915-1917 рр., що відбувалися одночасно і на Лемківщині, і на Східній Україні; «За хмарами зорі» (1972) – про події 1917-1919 рр. на Лемківщині, в Києві, Петрограді.

Жив у Києві, де помер і похований 27 листопада 1982 року.