Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі; його прізвище стоїть поряд з іменами К.Білокур, М. Приймаченко. 

21 травня 1895 року в містечку Криниця (Польща), де тоді проживало понад 90% українців, німа русинка Євдокія Дровняк народила сина. Охрестили його Єпіфаном на честь св.Єпіфанія, якого Церква вшановує 25 травня. Але через екзотичність того ймення немовля стали кликати Никифором.

Шкільна наука давалася Никифору важко. Навчання довелося полишити. Навчився хіба що писати друкованими літерами, трохи читати та рахувати. А ще малювати — спочатку грифелем на дошці, згодом олівцем на клаптиках паперу. За цей хист криничани іронічно прозвали Никифора Матейком. Так ім’я знаменитого краківського митця стало прізвиськом, яке тінню ходило за ним усе життя. Никифор навіть почав підписувати свої малюнки: «Нікіфор Матейко, Артиста Маляж, Криніца Всі».

Під час Першої світової війни помирає Євдокія Дровняк, залишивши синові скриню зі «скарбом» та свою фотографію, яку художник беріг усе життя. Одна з його тодішніх робіт має назву: «Нічого немає поряд з Никифором». Відомо, що талановиті особистості часто є безпорадними людьми, особливо в скрутну годину. Але Дровняк жебрати не пішов. Односельці годували та доглядали його, за це Никифор «платив» своїми іконками. Нерідко люди не могли осягнути всю цінність картин, для них ті образки були звичайним папером, яким добре розпалювати піч. Никифор мовчки це споглядав.

Загадка, звідки в людини майже неграмотної, з порушенням мови — взявся неповторний талант, - такі люди не можуть подбати про

себе, але своєю творчістю здатні дивувати та приносити справжню радість.

Гірку долю Никифора змінив випадок. Якось до Криниці приїхав львівський художник Роман Турин. Познайомившись із роботами Дровняка, митець був вражений побаченим. Пан Роман зібрав близько 200 творів Никифора та віддав до паризької галереї Leon Marseille на виставку українських, французьких та італійських художників, влаштовану в листопаді 1932 року Українським народним музеєм ім. Т.Шевченка. Никифора визнали як яскравого представника наївного малярства, прийняли до плеяди світових художників.

Творчістю Дровняка зацікавився польський художник Єжи Вольф. 1938 року він опублікував у часописі Arkady нарис «Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор», і це стало неначе другим входженням Никифора до світу мистецтва. Того ж року у Львові в щомісячнику «Українське юнацтво» (видавався Католицькою акцією української молоді «Орли») надруковано відгук на другу виставку, що проходила в червні—липні у львівському Будинку архітекторів під назвою «Виставка художника-самоука Никифора».

Почалася Друга світова війна, про Никифора забули. Під час горезвісної акції «Вісла» 1947 року Никифору довелося розділити долю всіх лемків Польщі. Маляр, який так захоплено зображував навколишній світ, самовільно доповнюючи образ природи неіснуючими, часто фантастичними деталями, з любов’ю малював церкву, святих або ж себе в образі святого, не міг уявити, що настануть часи коли ікони, хоругви, священні книги будуть викидати з церков, а самі храми почнуть нищити. Що тисячі людей силоміць, з корінням відірвуть від споконвічної землі тільки за те, що вони не тієї віри та національності.

Чотири рази його висилали до Щецина, а він, долаючи пішки понад 700 км, повертався до рідної землі. Коли вкотре не вдалося Никифора переселити, вирішили змінити національність. Придумали йому ім’я Ян, прізвище дали Никифор.

Завдяки зусиллям польського поета Константина Ільдефонса Гальчинського, який під час війни надавхудожникові притулок і подбав про публікації статей про митця, Дровняк знову стає знаним. 31 грудня 1949 року у Варшаві відкрито персональну виставку «Виставка художніх робіт Яна Нікіфора з Криниці». Однак найбільшого розголосу набула виставка, що відбулася в Парижі 1959 року в галереї Diny Vierny.

Картини художника експонувалися в Італії, Бельгії, Англії, Швейцарії, США, Бразилії, Ізраїлі, Югославії, Чехословаччині, багатьох містах Польщі, але перші чотири виставки зробили Никифора знаменитим і принесли йому світове визнання. Він дістає замовлення на картини, ікони; придбати його роботи мають за честь відомі європейські галереї; щоб познайомитися з художником, до Криниці їдуть безліч шанувальників, вони розкуповують картини Дровняка ще мокрими.

1962 року Никифору потрібна була закордонна віза. Криницька влада видала таку довідку: «Никифор Криницький, народився 1 січня 1895 р. в Криниці, з родини Яна і Ксенії Криницьких». Ще донедавна митця називали Никифором Криницьким. Лише 2003 року Мушинський суд (Польща) постановив, що Никифор Криницький і Єпіфаній Дровняк — одна і та ж особа, про що свідчить метрика (№ 35/1895) Єпіфанія (прозваного Никифором) Дровняка, виписана отцем Миколою Коропасьом, парохом греко-католицької церкви в Криниці.

Уже знаний художник, Никифор не мав свого власного помешкання. Притулок йому надав греко-католицький священик Павло Гриняк. 1945 року, переселяючись до Радянської України, він залишив Никифорові ключі від свого дому, де митець проживав до 1947 року, потому кілька років винаймав помешкання у Стефанії Криницької. Однак заповітною мрією художника був власний дім, на будівництво якого він заощадив понад 300 тисяч злотих. Але не судилося.

Восени 1968 року Никифор їде до містечка Фолюш, де в місцевому санаторії лікується від туберкульозу. Він хворів давно, голод, злидні та поневіряння не минули безслідно. Та улюблена робота і щира віра у Бога допомагали долати важку недугу. Тепер він малює менше. Лікарі забороняють користуватися фарбами, тож Никифор рисує олівцем чорно-білі образи святих, храми, зображує себе то в єпископській митрі, то в оточенні святих, то на піднебесній хмаринці, то коло церкви у святковому багатому вбранні.

Хвороба прогресує. 10 жовтня 1968 року Никифор-Єпіфаній Дровняк пішов з життя. Одну із останніх картин художник підписав «Найсвятіший Никифор». Гроші та майно перейшли до держави, картини стали власністю музею у м. Новий Санч.

Доробок становить понад 30 тис. акварелей та рисунків, що зберігаються у багатьох музеях світу та приватних колекціях. Творчість Єпіфанія Дровняка добре знана в Україні та за її межами; про нього написані книжки; знято кінофільми; у новосанчівському музеї постійно діє виставка його творів; споруджено два пам`ятники — в Криниці та Львові; його ім’я зустрічаємо в грунтовній «Історії українського мистецтва», англомовній «Світовій енциклопедії наївного мистецтва», інших енциклопедичних виданнях. Небагато українських митців удостоєні такої честі.

Використана література: 

Олійник В. "Феномен Никифора Дровняка з Криниці"  // http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/fenomen_nikifora_drovnyaka_z_krinitsi.html