В статті подана коротка історія правопису та його нова редакція 2019 р. 

 Історія правопису

Активний процес унормування  орфографії розпочався у  ХХ ст. У 1919 р. Українська академія наук розробила "Головніші правила українського правопису", які й стали основою для усіх пізніших доопрацювань.

У 1926 році уже радянська влада затвердила так званий скрипниківський правопис, над яким працювали не тільки радянські філологи, але й представники інших земель, що не входили тоді до УРСР.

Цей правопис вважають за доволі якісний продукт, як на той час, настільки якісний, що після згортання українізації його затаврували "націоналістичним" і заборонили.

У 1933 році ввели правопис, який наближав українську до російської (без літери ґ та з кличною формою замість відмінка).

Ще деякі незначні зміни прийнято в 1946 та 1960 роках. Автори останньої редакції надихалися добровільно або примусово з "Правил русской орфографии и пунктуации" 1956 р. Від 1960 аж до 1990 р. офіційною була саме ця редакція.

Після розпаду СРСР відновили літеру ґ і кличний відмінок, але відчувалася потреба ґрунтовнішої ревізії.

Автори "Проєкту правопису" 1999 року вирішили відновити багато напрацювань 1926 року. Але відтоді вже минуло багато часу, тож цей проект так і не набув чинності.

Саме тому в 2015 році вирішили знову повернутися до питання ревізії і відновити відповідну комісію, яка й оприлюднила  робочу версію нової редакції правопису 15 серпня. Оновлено майже четвертину правопису.