ПЕРШИЙ ОПИС БІБЛІОТЕКИ відносять до 1288 року — це перечислення й опис бібліотеки князя Володимира Васильовича, зроблені Волинським літописцем. Цікаво, що Стародавня Русь цінувала книги незалежно від змісту: книги були дуже дорогі. Монастирі для їхньої охорони робили інвентарні описи, які служили виключно з практичною метою.

НАЙДАВНІШИМИ ДРУКОВАНИМИ КНИЖКАМИ, призначеними для нашої землі, було 5 книжок церковнослов’янською мовою, що їх видав 1491 року в Кракові друкар Швайпольт (Святополк) Фіоль. Цей почин приніс східним слов’янам друкарську справу.

ПЕРШИМ ВИДАТНИМ РЕНЕСАНСНИМ УКРАЇНСЬКИМ ПОЕТОМ, ім’я і твори якого знаємо, треба вважати Павла Русина з Кросна (народився близько 1470 р., а помер 1517 р.). Поет довго працював у Кракові, викладаючи у тамтешній академії, бував він в Угорщині, жив у Відні. Однак першим з українців, хто почав писати латиномовні вірші, був Юрій Дрогобич (книга «Прогностичне судження...», 1483 рік).

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК складено після 1581 року невідомим автором. Він лишився в рукописі і мав назву: «Лексис з тлумаченням слов’янських слів на просту мову». Тут всіх слів 896, автор підшив свого рукописа до «Острозької Біблії», яка вийшла в 1581 році, і в такому вигляді словник дійшов до нашого часу.

ПЕРШИЙ БУКВАР видав Лаврентій Зизаній у Вільні 1596 року. Він називався «Наука до читання й розуміння слов’янського письма». До книжки додав Зизаній «Лексис», тобто словник. «Наука» Зизанія започатковує довгий ряд видань букварів на Україні і в Білорусії у старі часи. Словник Зизанія містив 1061 слово. Церковнослов’янські слова тут пояснюються простою українською мовою, яка майже тотожна з теперішньою. Це перший друкований словник української мови.

ПЕРШИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ГУРТОК відомий нам на території України, зібрав у II половині XVI ст. князь К. Острозький. До нього входили друкар і поет, брат Северина Наливайка, Дем’ян Наливайко, автор знаменитої на свій час книги «Апокрисис» Христофор Філалет, поет і культурний діяч Г. Смотрицький, його син Мелетій та інші.

ПЕРШИМ ТЕОРЕТИКОМ ВІРШОВОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА є Мелетій Смотрицький (1577-1633). Думки про науку поезію він виклав у своїй знаменитій «Граматиці слов’янській», яка вперше вийшла в Ев’є 1619 року. Між іншим, у граматиці є цікаве посилання на твір М. Стрийковського: «Хронограф Достовірний» (4-а Хронологія): «Овідій, славний латинський поет, був в ув’язненні у сармацьких народів і, навчившись досконало слов’янського діалекту, визнав його за чистий і красний і писав на ньому чудові стихи, або вірші».

НАЙДАВНІШИЙ ОПИС ДРАМАТИЧНОЇ ВИСТАВИ на території України лишив нам польсько-український поет XVII ст. Бартоломей Зиморович у своїй «Історії міста Львова» (середина XVII ст.), писаній латинською мовою. Виставу влаштувала шкільна молодь на честь архієпископа Івана Соліковського в червні 1583 року.

НАЙДАВНІШИМИ УКРАЇНСЬКИМИ ГУМОРИСТИЧНИМИ СЦЕНАМИ є дві інтермедії, додані до драми Я. Гаватовича «Трагедія, або Візерунок смерті Івана Хрестителя», їх було відіграно в Кам’янці Струмиловій на ярмарку, в день відзначення смерті Іоанна Хрестителя, під керівництвом Якуба Гаватовича, вільних наук і філософії бакаляра, тобто вчителя. Сама драма написана польською мовою, а інтермедії — українською. З часу появи цих драматичних сцен і бере початок українська драматургія. Інтермедії Гаватовича вийшли такі живі за формою і змістом, що їх з невеликими мовними поправками можна було б ставити і в наші часи, що й здійснили з успіхом у 1969 році артисти Львівського театру ім. Заньковецької в тій-таки Кам’янці Струмиловій на честь 350-річчя з часу першої їхньої вистави.

ПЕРШІ ВИДАННЯ ГРАЖДАНКОЮ з’явилися на Україні досить пізно, в II половині XVIII ст. Доти книги в нас друкувалися чи латинським, чи, здебільшого, церковнослов’янським шрифтом. Так звана «гражданка», якою ми користуємось і тепер, була заведена в Росії в 1708 році. Цей шрифт приходить на Україну тільки через 56 років, уперше ним починають користуватися в Єлисаветградській друкарні, заснованій при штабі новоросійського генерал-губернатора А. Мельгунова. Але ця друкарня (відкрита 1764 чи 1765 року) випускала тільки бланки для «пашпортів», карантинні свідоцтва та інші папери урядового замовлення.

ПЕРШЕ ЕТНОГРАФІЧНЕ ВИДАННЯ вийшло в 1777 році під назвою «Описание свадебных украинских простонародных обрядов в Малой России и в Слободской украинской губернии, также и в великороссийских слободах, населенных малороссиянами, употребляемых». Написав цю книжечку «прапорщик армейских пехотных полков, состоящих в украинской дивизии» Калиновський.

ПЕРШІ ВИСТАВИ «НАТАЛКИ ПОЛТАВКИ» відбулись у Полтаві зі спеціального дозволу князя Рєпніна. Для подальших вистав треба було цензурного дозволу. Тим часом М. Щепкін захотів поставити цю п’єсу на свій бенефіс у Харкові. Г. Квітка-Основ’яненко порадив йому оголосити якусь давню п’єсу, а перед днем бенефісу зіслатись на нездоров’я якогось актора і просити зіграти «Наталку Полтавку», річ уже дозволену для вистави.

НАЙДАВНІШИЙ ЧАСОПИС НА УКРАЇНІ з’явився 1776 року у Львові. Був це тижневик «Gazette de Leopol», тобто «Львівська газета», що видавалася французькою мовою. Газету заповнювали вісті з усіх важливіших міст Європи, передусім зі столиць — від Москви до Мадрида, щось на зразок теперішніх повідомлень телеграфних агентств і хронікальних новин. Друкувалися оголошення виграшних номерів лотереї, купецькі й інші оповістки. Подавалися відомості з місцевого життя, зокрема львівського, а також деякі звістки зі Східної України. До газети виходив додаток.

ПЕРШИМ ЖУРНАЛОМ НА УКРАЇНІ, який намагався увести до літератури українську мову, був «Харьковский Демокрит», що його видавав у 1816 році «доктор изящных наук» Василь Маслович. Сам Маслович надрукував тут кілька українських віршів. Видавець був світською людиною і мав ще славу чудового танцюриста, — з особливим умінням танцював він козачка. Виходив журнал тільки в 1816 році. Був це сатиричний місячник. У тому ж таки році почав виходити інший харківський журнал «Украинский Вестник» (до 1819 р.). Його видавали: кандидат Харківського університету Є. Філомафитський, капітан Г. Квітка (він же Основ’яненко) та вчитель гімназії Розумник-Гонорський. Журнал містив чимало матеріалів до історії, географії та етнографії України. Після припинення існування «Украинского Вестника» П. Гулак-Артемовський хотів видавати журнал «Харьковская Муза», але йому з тим задумом не повелося, і тільки 1824 року почав при університеті виходити в Харкові «Украинский Журнал», який проіснував до 1825 року включно (2).

ПЕРШИЙ ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВИЙ ЧАСОПИС У ГАЛИЧИНІ з’явився 1849 року. Почав видавати його поет І. Гушалевич з 7 травня замість закритих політично-літературних «Новин». Мав він назву «Пчола», і вийшло всього 19 номерів. З вересня того-таки року часопис перестав існувати.

ПЕРШУ ХРЕСТОМАТІЮ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ уклав у 1829 році галичанин І. Могильницький. Починалася вона з привілею руського князя Льва з 1292 року, потім ішли зразки творів літератури XVI—XVIII ст.: перекладні, оригінальні вірші, проповіді, пісні з «Богогласника», вірш про Вакулу Чмиря, уривки з «Енеїди». Першу друковану хрестоматійку з української літератури видав Й. Левицький у своїй граматиці 1834 року. ПЕРША ДРУКОВАНА АНТОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ вийшла в Почаєві 1790 року — це був звід духовних віршів і пісень, що складався з чотирьох частин і містив у собі вірші, присвячені Богу, Богородиці, святим та іконам. Збірник містив 247 творів і називався «Богогласник». У XIX ст. книжка багато разів перевидавалася.

ПЕРШИМ УКРАЇНСЬКИМ ЛІТЕРАТУРНИМ КРИТИКОМ треба вважати О. Бодянського, котрий під псевдонімом Мастак надрукував у ж. «Телескоп» проф. Надєждіна (1834 р.) перший огляд сучасного українського письменства, за вихідну беручи видання Квітчиних повістей. Після нього виступають як літературні критики М. Костомаров, А. Метлинський, М. Гатцук, П. Куліш. Ці критики починають українську літературу від Г. Квітки-Основ’яненка, заперечують І. Котляревського та його наступників, тобто вони виросли із заперечення явища, котре зветься «котляревщина».

ВПЕРШЕ СЕЛЯНИН СТАВ ЛІТЕРАТУРНИМ «СЕРЙОЗНИМ» ГЕРОЄМ під пером Г. Квітки-Основ’яненка. До 1838 року, тобто до появи оповідання Б. Авербаха, селянин не виступав у європейській літературі як «серйозний» герой. Доти селян зображували ідеалізовано, з’являлися вони у творах гумористичних та ідилічних, а загалом на селян дивилися як на сіру, безбарвну масу. В оповіданнях Г. Квітки-Основ’яненка селянин став «серйозним» героєм ще 1829 року, тобто за десятиліття до впровадження такого героя в літератури інші.

ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ПОЕТЕСИ. Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі й про яких збереглися документальні свідчення, — інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна, жили, очевидно, в кінці XVII — на поч. XVIII ст. і залишили акровірші, де вписано їхні імена.

ПЕРШИМИ УКРАЇНСЬКИМИ ПОЕТЕСАМИ XIX СТ. треба вважати Марту Писаревську (1799-1874) і Олександру Псьол (1817-1887). Творів обох поетес збереглося зовсім мало. М. Писаревська за життя надрукувала один тільки вірш «Петраркина пісня» (переспів із Петрарки — «Сніп», 1841), хоч написала значно більше. її спадщина зберігалася довгий час у місті Вовчій (Волчанськ) на Харківщині в онуки поетеси, доля її натепер невідома. О. Псьол почала писати під впливом Т. Шевченка, її поетичний цикл «Три сльози дівочі» був відгуком на арешт кириломефодіївців, зокрема Т. Шевченка. Довгий час ці вірші приписували П. Кулішу. Деякі твори О. Псьол видавалися також за твори самого Т. Шевченка. Особливо любив поет вірш О. Псьол «Свячена вода» і навіть прохав друзів прислати йому цей вірш на заслання .

ПЕРШОЮ ОРИГІНАЛЬНОЮ КОМЕДІЄЮ В ГАЛИЧИНІ в XIX ст. була п’єса Рудольфа Моха «Справа в селі Клекотині», чи інакше названа «Сварка». Цей твір — сатира на панські порядки і на панське знущання над селянином. Переробку цієї комедії під заголовком «Проциха» грали в галицькому театрі, зокрема під дирекцією О. Бачинського. Сам Р. Мох був ще й поетом. Його поетична книга «Мотиль» вийшла в 1841 році і була тепло зустрінута публікою.

ПЕРША УКРАЇНСЬКА ПЕДАГОГІЧНА ГАЗЕТА почала виходити в Будапешті 1868 року і призначалася для народних учителів Закарпаття, Видавало її угорське королівське міністерство народної освіти. Звалася вона «Газета для народних учителей» (формат 28 на 19 см). Це був український переклад угорської газети, писаний на так званому «язичії» (мішанина церковнослов’янської і української мов). Для вчителів видавали її безкоштовно, а охочі могли передплачувати. В газеті друкували методичні статті та відомості про школи. Редактор річників 1868 і 1869 років — Іван Керней. З 6-го річника мова газети наблизилася до народної. Пізніше тижневик для вчителів «Учитель» почав виходити й у Львові (1880 р., 1889-1914 рр.).

ПЕРШИЙ ДРАМАТИЧНИЙ КОНКУРС було організовано в Галичині в 1864-1865 роках. Це сталося після того, коли у Львів на початку 1864 року приїхав запрошений на посаду директора українського театру актор із Житомира О. Бачинський.

ПЕРША ШИРОКА АНТОЛОГІЯ ТВОРІВ УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА, укладена історичним способом, підсумовувала столітній розвиток нової української літератури і називалася «Вік». Вийшла вона в З томах 1900 року з короткими життєписами, оцінками творчості й бібліографіями. Починалася з І. Котляревського й містила твори близько 80 письменників.

ПЕРШИЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ — «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка, хоч він мав форму українсько-російського словника: українські слова тут не так перекладалися, як тлумачилися російською мовою. Робота над словником була однією з найбільших заслуг письменника Б. Грінченка перед українською культурою. Вийшов словник в 4 томах у Києві в 1907-1909 роках (138, 68).

Використана література

1. Українська література (до 20-х рр.. XXст.). Із вершин та низин: Дит. енцикл. / Авт. В.Шевчук. – К.: Школа, 2006. – 592с.