Найпопулярніший курс науки поезії в старі часи написав Феофан (Теофан) Прокопович, звався він «De Arte poetica» і був надрукований тільки 1786 року в Могилеві завдяки заходам українського поета й філософа Георгія Кониського.
Першим бібліографічним нарисом української літератури треба вважати працю, що збереглася між творами київського вченого Є. Славинецького,— знайшов її й видав В. Ундольський в Москві в 1846 році під назвою «Оглавление книг, кто их сложил».
Слово «вірш» походить від латинського versus — рядок. Цікаво, що в українській мові слово «вірш» уживається і в первісному значенні «рядок», і як короткий віршований твір.
Найдавніша з книг, що збереглися до нашого часу, надрукована на території України кириличним шрифтом, є «Апостол», виданий 15 лютого 1574 року у Львові «друкарем-москвитином» Іваном Федоровичем (Іваном Федоровим). Це єдина книга, випущена ним у Львові. Однак на могильній плиті І. Федоровича було вирізано, між іншим, що він своїм дбанням «друкування занедбале відновив», можливо, маються тут на увазі кириличні друки, призначені для України, що їх випустив у Кракові Святополк (Швайпольд).
Стародавня українська книжка мала свою сталу культуру оформлення. До компонентів, які прикрашали книгу, належали фронтиспіси і присвяти. Фронтиспіси — це особливі заголовні аркуші з алегоричними малюнками, що образно відтворювали зміст книги. На початку книги клалися присвяти тому чи іншому благодійнику автора. Форма присвяти була така: на звороті заголовного аркуша — герб патрона, оточений його ініціалами. Під гербом друкувалася «Епіграма» — невеличкий вірш, що тлумачив символіку самого герба і містив величання благодійнику. Потім ішло послання з присвятою і визначенням ролі, яку відігравав патрон в авторовому житті і у виданні книги, величання роду, мужності благодійника, щоб «зберегти славу його на довгі літа». Інколи присвята адресувалася не одній особі, а колективу. Після присвят ішли звичайно передмови, звернені до читача, чи, як тоді називали, «читальника», за якими подавався зміст книги, хоч його можна було бачити і після основного тексту.
Як вихідну картку в старій книзі під текстом літописів, збірників, повчань старі писарі лишали записку від себе, укладену здебільшого у формі молитви з оправданням своєї нетямучості і висловлюючи радість, що важка праця переписування закінчилася. Такі записи часто укладалися афористично, на зразок: «Радіє заєць, утікши із сіті, радіє віл, дооравши ниву,— так само радіє і писар, дописавши книгу». Закінчується книга дуже часто проханням: помилки виправляти, а переписувача не проклинати. Загалом наші предки дивилися на книжку з великою повагою і ставилися до неї дуже серйозно.
Ще й досі зберігся забобон, що вкрасти книжку чи не повернути її господарю — не гріх. Через це з давніх часів було вироблено особливі заходи проти книгокрадів. Колись у бібліотеках Західної Європи найцінніші книги приковувалися до своїх місць ланцюгами. Та одним з найцікавіших заходів проти цього зла був засіб, який широко практикувався на Україні. На полях книги чи на початку її писалося міцне закляття або й лайка до того, хто захотів би книжку привласнити. В давні часи такий спосіб виявлявся ефективним. Ось зразки таких написів: «Хто хотів би цю книжку віддалити з цього місця, той буде мати зі мною справу перед божим судом», «Хай ця книга перебуває в цій церкві вічно, а хто її візьме, хай буде проклятий, хай буде засуджений на невгасимий вогонь і хай точить його невсипущий черв’як». На одному рукописі XVIII ст. стояв навіть такий двовірш:
Хто би мав сю книгу вкрасти,
Тому сім літ свині пасти.
Не зважаючи на такі закляття, книги все-таки крали; нові їх власники, щоб зняти з себе закляття, старанно вишкрібали чи виривали «страшні» написи.
До 1863 року, коли М. Кропивницький написав першу драму, українська література мала 45 друкованих п’єс. До 1872 року цих п’єс стало 88. У 1881 році, коли було дано дозвіл грати рідною мовою, український театр міг використати 132 п’єси. До 1910 року, коли помер батько українського театру М. Кропивницький, їх уже стало 761. Сам Кропивницький написав 44 п’єси і З переклав.
Використана література
- Українська література (до 20-х рр.. XXст.). Із вершин та низин: Дит. енцикл. / Авт. В.Шевчук. – К.: Школа, 2006. – 592с.