Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864 р. в с Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати – колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкової грамоти вчила хлопчика мати. Семи років він уже вмів вільно читати й писати. Дальшу освіту продовжував під керівництвом миргородських учителів.
Виховувався Самійленко в надто складних умовах. Мати найнялася управителькою дому до старого ліберального поміщика Трохимовського, який узявся дати хлопцеві освіту. За підтримкою «опікуна» Самійленко в 1875 році вступив до полтавської гімназії, яку закінчив у 1884 р.
В гімназії Самійленко вчився без особливого натхнення, натомість багато часу приділяв читанню книжок. Читав усе, що потрапляло до рук. Ще в перших класах у нього виявився нахил до вивчення іноземних мов і літератур, тому весь вільний від офіціальних занять час юнак використовував для милої йому справи. І це незабаром дало свої добрі наслідки. Користуючись прихильністю старого Трохимовського, Самійленко мав вільний доступ до його чималої бібліотеки і годинами просиджував у ній. Тут він читав твори відомих на той час російських письменників та ознайомився з творчістю Мільтона, Гомера, Данте, Беранже, Байрона, Жан Люїса, Руссо, Вольтера та ін.
Тоді ж Самійленко вперше прочитав «Кобзар» Т. Шевченка, який справив на нього винятково сильне враження, та ознайомився з творами Квітки-Основ’яненка, О. Стороженка, П. Куліша, в журналом «Основа» та з «Записками о Южной Руси». В роки навчання в гімназії Самійленко починає писати сатиричні вірші, спочатку російською, а згодом і українською мовою.
У четвертому класі гімназії він видавав рукописний сатиричний ілюстрований журнал під назвою «Попрыгунчик» (вийшло кілька номерів), де вмістив також свої вірші. Журнал цей був популярний серед гімназистів. В старших класах Самійленко пробує свої сили як перекладач. Для перекладу він обирає насамперед твори своїх улюблених поетів — Пушкіна, Жуковського, Нікітіна. Тоді ж Самійленко звертається і до античної літератури, розпочавши переклад «Іліади» Гомера.
В останніх класах гімназії Самійленко написав і перші оригінальні твори — «Переспів» («В кого в серці немає весни»), «Грішниця» і «Ридання душі». Закінчивши в 1884 році гімназію, Самійленко вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.
Обставини, з якими зіткнувся юнак у Києві, не були звичайними. Саме цього року готувався відзначати п’ятдесятилітній ювілей університет. При цій нагоді уряд мав намір у врочистій обстановці проголосити новий статут для університетів, за яким існуючі до того автономні порядки скасовувалися і вводився суворий, власне поліцейський режим. Проти нового статуту і тих урядових заходів, які запроваджувалися у зв'язку з підготовкою ювілею, вибухнули студентські заворушення, підтримані прогресивною професурою. Уряд жорстоко придушив виступи студентів. Університет було зачинено, а всіх студентів звільнено. Серед звільнених опинився і щойно прийнятий поет. Почались масові арешти. Але до арешту в Самійленка справа не дійшла. У січні 1885 року навчання в університеті відновилося і він знову став студентом.
В університеті Самійленко продовжував захоплюватись творами російської, української та європейської класики, цікавився філософією, мистецтвом, природничими науками, не пропускав жодної цікавої лекції, багато приділяв уваги вивченню іноземних мов. Він досконало вивчив грецьку, латинську, італійську, іспанську, польську мови, не говорячи вже про французьку, яку він опанував ще в умовах домашнього виховання та в класах полтавської гімназії. У студентські роки серйозно займається літературною справою.
За порадою деяких земляків, що вже тоді високо оцінили його поетичний талант, він не складав урядових екзаменів. Тому закінчивши в 1890 році університет без диплома працював на київському телеграфі, в цей період одружився. Посада матеріально не забезпечувала поета і він змушений був переїздити з місця на місце в пошуках заробітку. В 1893 році залишив Київ і переїхав до Чернігова, влаштувавшись у губернському земстві на посаді секретаря редакції «Земского сборника». У Чернігові він познайомився з старим уже на той час українським байкарем Л. Глібовим, етнографом С. Носом, О. Русовим, а згодом з Б. Грінченком і М. Коцюбинським.
З Чернігова Самійленко в 1900 році переїхав до Катеринодара, де влаштувався на посаді «делопроизводителя кубанского областного управления». Виступав у місцевій пресі з фейлетонами. Захворівши на малярію, він змушений був незабаром покинути Кубань і переїхати у Миргород, де кілька років працював секретарем повітової земської управи. З Миргорода Самійленко знову повернувся до Чернігова, залишившись без посади і засобів до існування. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p.
Після лютневої революції Самійленко змушений був зачинити свою нотаріальну контору в Добрянці і знову думати про засоби до існування. Залишившись без діла, він приїздить у розбурханий революційними подіями Київ. В той буремний час поет стояв осторонь від політичного життя. Він у вільний від роботи час пише вірші та статті про українську мову, перекладаючи з інших літератур і в цьому знаходив розраду.
Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.
Літературна спадщина Самійленка порівняно невелика обсягом. В українській літературі він риступив як поет-лірик, сатирик, фейлетоніст, пробував свої сили в жанрі драматургії і прози, писав статті про віршування і українську мову, виявив себе талановитим і вдумливим перекладачем художніх творів класиків античної, російської і європейських літератур. Найповніше його талант виявився в оригінальній поетичній творчості.
Перелік використаної літератури
1. Самійленко В. Україні: збірник поезій 1885—1906 / Володимир Самійленко; вид. заходом М. Мочульського; з передм. І. Франка. – Львів: Накладом Укр.-рус. вид. спілки, 1906. – 140 с.
2. Тулуб О. Матеріали до життєпису Володимира Самійленка / О.Тулуб / / За сто літ. Матеріали громадського й літературного життя України ХІХ і початку ХХ століття / за ред. М.С. Грушевського. — Книга третя. — Х. — К.: Держ. вид-во України, 1928. — 312 с.
3. Погребенник В.Ф. Володимир Самійленко. До 125-річчя від дня народження / В.Ф. Погребенник. — К.: Знання, 1988. — 47 с.