Тарас Шевченко – людина універсальних обдарувань та інтересів, він відомий як видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Шевченко увійшов у світову літературу, зайнявши у ній почесне місце і довівши, що українці не є малоросами, а заслуговують називатись нацією. 

Про життя одного з найвідоміших українських діячів Тараса Григоровича Шевченка можна прочитати в будь-якому шкільному підручнику. Але існують факти з його біографії, про які не дізнаєшся зі шкільної програми.

Викуп із кріпацтва: альтернативна версія

Петро Мартос, який фінансував видання першого "Кобзаря" 1840 року, наводить відмінну від традиційної версії історію викупу Тараса Шевченка з кріпацтва.

Якось художникові-кріпакові один генерал замовив свій портрет. Намалював художник гарно і, що важливо, дуже схоже. Але в житті генерал був некрасивим, а отже, реалістичну роботу приймати відмовився. Тоді Шевченко переробив картину: зафарбував генеральські атрибути, намалював натомість рушника і інструменти для гоління і віддав роботу у цирульню як вивіску. Розлючений генерал запропонував Енгельгардтові викупити кріпака. Розуміючи, чим це може закінчитися для Тараса, Жуковський вмовив імператрицю прохати Шевченкового власника призупинити перемовини з покупцем — а на знак подяки імператриця захотіла, щоб Карл Брюллов нарешті докінчив давно розпочатий портрет Жуковського, який і був потім розіграний у знамениту лотерею. 

Талановитий редактор - запорука успіху

Омелян Пріцак у праці "Шевченко — пророк" припускає, що саме Гребінка був редактором і співупорядником дебютної книжки. Він же переконав Петра Мартоса фінансувати перше видання "Кобзаря". У "Кобзарі" 1840 року — всього лишень вісім творів, але кожен із них є, по суті, вивершеним діамантом. Їхня послідовність також ретельно продумана. 

Український поет Євген Гребінка, він же — автор всесвітньовідомого романсу "Очи черные", справив величезний вплив на молодого Шевченка. Він відіграв значну роль у формуванні кола читання — а отже, й світогляду! — поета. Саме з його легкої руки Шевченко читає "Енеїду" Івана Котляревського, "Історію Русів", твори Квітки-Основ'яненка, а також дізнається про саму можливість існування друкованого народнопісенного слова.

Шевченко був модником

Образ Шевченка часто малюють у вигляді такого собі вусатого чолов’яги у шапці і свиті. Дослідники біографії митця не погоджуються з таким однобоким трактуванням його постаті. Так, Шевченко був у душі демократ, і не любив надмірної пишності. Втім, під час життя у Петербурзі, коли він став модним портретистом і почав заробляти добрі гроші, Шевченко одягався досить модно. Зокрема, у своєму щоденнику він написав про особливе задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, який тоді коштував 100 карбованців. (Для порівняння – працюючи в археологічній комісій Шевченко заробляв 150 карбованців на рік).

Остання любов Тараса Шевченка

Фантазія про одруження не полишала Шевченка протягом усього життя. Останньою дівчиною, яку він серйозно розглядав на роль дружини, стала Ликера Полусмак. Вона спершу прислужувала у його друзів Карташевських,  потім служила наймичкою у Кулішів. Шевченко нею зацікавився, спалахнув пристрастю. Самій же Ликері він подобався, але не більше. Вона весь час вагалася, і ця непостійність підкріплювалася намовинами з боку панів, які в певний момент вирішили, що Шевченкові потрібно підшукати іншу, серйознішу, наречену.

Шевченко був у засланні, про це говорили пани, це підкріплювалося і численними історіями, які розказував поет, згадуючи своє минуле. Мався на увазі досвід заслання, куди потрапляють за різні провини і повертаються травмованими, надламаними особистостями. Велич поета Ликера не усвідомлювала і, певно, не замислювалася, як почесно було б стати його вдовою (жаль за такою втраченою можливістю прочитується у її спогадах).

Після розриву з поетом — Ликера проміняла його на лакея — дівчина працювала перукаркою, далі вийшла заміж, разом з чоловіком вони відкрили перукарню у Царському селі. Мали багато дітей. Проте чоловік пив, а одного разу кинув у вогонь грубки Ликерин портрет, намальований Шевченком. Крім того, Ликера добре шила, мала учениць. Шиттям заробляла й у Каневі, куди переїхала після смерті чоловіка у 1905 році. У останні роки життя вона доглядала могилу Шевченка. Місцеві її так і називали: Шевченчиха. Це і дратувало жінку, і лестило їй.

Тарас Шевченко і техніка офорту

Т. Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту в Російській імперії. Недаремно сучасники називали його «російським Рембрандтом». Митець прекрасно володів різними методами графічного зображення, чудово поєднував офорт і акватинту. Саме за мистецтво гравюри Тараса Шевченка удостоїли звання академіка. У 1860 р. на урочистому річному засіданні Академії мистецтв «імена Шевченка та інших новообраних членів Академії проголошені були під звуки сурм та литавр…».  

Перепоховання Шевченка

Художник Григорій Честаховський опікувався перепохованням Тараса Шевченка навесні 1861 року. Відбувалося все пишно: ще на шляху до Канева за труною рухалися процесії, а коли її залишали у церквах на ніч, то туди приходили діячі місцевої громади. А в Орлі труну супроводжували духовенство зі співом релігійних пісень, військовий оркестр, що грав малоросійські мотиви, та гімназисти. В Україні збиралися натовпи: на труну тут чекали заздалегідь, приймали з урочистостями. Після поховання розпочалося справжнє паломництво. До речі, саме Честаховський наполіг на похованні Шевченка на Чернечій горі, а не біля церкви у Каневі, як хотіла його родина. Саме розпорядникові спало на думку, що добре було б насипати могилу — він же цю ідею власноруч і втілив, узгодивши з місцевою владою, а потім організував додаткові масштабні поминки вже влітку, після освячення місця поховання. 

Сам Честаховський похований у Качанівці, куди його тіло з Петербурга наказав перевезти поміщик Василь Тарнавський; він же поклопотався, щоб насип на могилі друга був майже таким же, як і у Шевченка.

Мікромініатюрний "Кобзар"

Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку "Кобзар", розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.