Володимир Шухевич народився 15 травня 1849 року в селі Тишківцях Городенківського району на Прикарпатті в сім'ї священика. В окремих виданнях вказана дата народження 1850 р. Дату народження 1849 рік, вказує сам В.Шухевич у своїй автобіографії, написаній ним 1896 р. на прохання бібліографа І.Левицького, і яка міститься в його Словнику.
Батько Осип, як і дід, був священиком, належав до передових людей свого часу, був добрим проповідником і письменником. Переклав українською мовою твори Верґілія. Збірку творів “Переводи і наслідування” із передмовою Івана Франка 1883 року видасть його син Володимир. У родині панував національний дух, плекалася любов до рідної мови.
Розпочав своє навчання Володимир у Коломийській гімназії. Пізніше навчався у Станіславській, а з 1865 року — в Чернівецькій гімназіях, пізніше у гімназії Львова. Але й тут, через непокірний характер, хлопця забрали з восьмого класу до війська. Служив три роки у Будапешті, Відні й Львові. У Будапешті склав матуру й записався на філософський факультет університету, у Відні слухав лекції з математики, фізики й української мови, а закінчив студії у Львові (1877). Через три роки його номінували професором реальної школи у Львові, де викладав зоологію, ботаніку, мінералогію, геологію, фізику й математику аж до виходу на пенсію (1913).
У 1893 році В. Шухевич разом із тодішніми професорами львівських гімназій, відомими культурно-громадськими діячами Ю. Романчуком, А. Вахнянином, О. Барвінським організували перевезення тлінних останків – Маркіяна Шашкевича з місця поховання (в чужій гробниці) в Новосілках-Ліських до власної гробниці на Личаківськім цвинтарі у Львові. При цьому В. Шухевич як перший український фотограф-аматор у Львові поробив історичної ваги фотосвітлини, що згодом друкувалися як пам’яткові поштові листівки.
Працюючи на педагогічній ниві, Володимир зрозумів потребу видання для дітей та учителів журналів рідною мовою, щоб протидіяти ополяченню українців. Тому заснував і редагував дитячий журнал "Дзвінок" (1890 — 1895), а з 1893 р. — періодичний часопис "Учитель", в яких друкував твори українських письменників, педагогічні статті, видавав дитячі книжки і читанки. В. Шухевич співпрацював також з народовецькими часописами "Діло", "Зоря", "Зеркало", "Нове зеркало".
Він чимало зробив для поширення української культури за кордоном: організував подорож хору "Боян" на виступ до Праги (1891) і приїзд чеських соколів до Львова (1892).
У 1914 році вибухнула війна, Львів скоро зайняли російські війська. Тоді, коли більшість українських діячів покинула свій край, В. Шухевич не залишав столиці Галичини. Більше того, протягом серпня-листопада 1914 року він вів щоденник, де фіксував важливі події.
7 вересня владу у Львові захопила цивільна російська адміністрація на чолі з губернатором графом Шереметьєвим, яка забороняла все українське. Тоді В. Шухевич, який залишився у Львові, на нараді в палаті митрополита А. Шептицького написав звернення до Шереметьєва, щоб російська адміністрація не нищила культурно-освітніх та економічних установ, не переслідувала української мови, греко-католицької церкви.
З цією заявою В. Шухевич на чолі делегації у складі о. Й. Боцяна, який згодом став Луцьким єпископом, адвоката С. Федака, інженера Ю. Січинського, адвоката В. Охримовича прибув до Шереметьєва з вимогою видавати всі розпорядження українською мовою. Губернатор заявив, що є лише один "русскій язик" і що в Галичині й Буковині всі його розуміють. Він висловив здивування з приводу того, як наважився Шухевич прийти до нього з такими вимогами, коли він підписав відозву Бойової Управи УСС з закликом організувати добровольців - Українських Січових Стрільців - до боротьби з російською армією. В. Шухевич відповів, що відозву підписував не він, а адвокат Степан Шухевич. Така відповідь розгнівила губернатора.
Після цього були заарештовані митрополит А. Шептицький, отець доктор Й. Боцян, В. Охримович, учителька і приятелька Герміни Шухевич письменниця Костянтина Малицька і відправлені на заслання. Царська охранка шукала В. Шухевича, але Герміна зуміла вчасно сховати його. Одначе страхіття війни, політичні переживання, зимова застуда спричинилися до недуги Володимира Шухевича, внаслідок якої він помер 10 квітня 1915 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
Володимир Шухевич стояв біля колиски музеїв Галичини і плідно працював із ними. Він писав статті про гуцульські танці, народні музичні інструменти, писанки. Але найбільшим результатом його багаторічної етнографічної праці була п'ятитомна монографія "Гуцульщина", видана в 1899 — 1908 роках Науковим товариством імені Шевченка у Львові і надрукована в чотирьох томах. Музей Дзєдушицьких видав монографію (1902 — 1908) польською мовою.
Володмир Осипович Шухевич увійшов в історію як видатний український громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист, дійсний член НТШ імені Тараса Шевченка.