Володимир Васильович Білий, педагог, вчений-етнограф, один з організаторів краєзнавчого руху, народився 27 жовтня 1894 р. у селі Костянтинівка, що на Полтавщині, в сім’ї селянина.
Батько його з часом перейшов на службу до поміщицького маєтку в селі Дієвка на Катеринославщині, де і пройшло Володимирове дитинство. Надзвичайно рано у хлопчика пробудився інтерес до знань, і сім’я всіляко сприяла його зміцненню. Після закінчення сільської церковно-парафіяльної школи В.Білий продовжив освіту в Катеринославському реальному училищі.
Наступний етап – історико-філологічний факультет Київського університету, був обраний не випадково. Ще в дитячі роки В.Білий, спілкуючись з простими людьми, пройнявся щирою повагою і любов’ю до історії рідної землі, культури великого та талановитого укра їнського народу. Захоплення фольклором, традиційною народною культурою значною мірою визначило його життєвий вибір. Після закінчення в 1920 р. відділу словесності Володимир Васильович працював на педагогічній ниві, викладав народознавство, українську мову та літературу в Переяславському педтехнікумі, а з 1922 р. – в технікумах і трудових школах Києва.
Молодий педагог повністю віддавався викладацькій роботі, та при цьому його над усе вабили серйозні наукові дослідження в галузі літератури, фольклору та етнографії, якими регулярно почав займатися ще з студентської лави. Дипломна робота В.В. Білого «Григорій Савович Сковорода. Життя і наука», яка стала своєрідним екзаменом на наукову зрілість, привернула до себе увагу фахівців нетрадиційністю мислення, глибиною думки і викладу та отримала високу оцінку.
Працюючи у різних навчальних закладах, Володимир Васильович постійно цікавився місцевими фольклорними і етнографічними матеріалами, надсилав свої наукові розвідки до Етнографічної комісії Всеукраїнської Академії наук. Матеріали дослідника, викликали великий інтерес вже досвідчених науковців і в 1924 р. він затверджується членом Етнографічної комісії. Ця установа, керована академіком А.М. Лободою, з моменту створення в 1921 р. розгорнула величезну роботу по збиранню і вивченню пам’яток народної творчості, фольклору, культури та побуту, без яких немислиме повноцінне та яскраве відтворення сторінок історії українського народу. Комісія мала тісні зв’язки з краєзнавчими формуваннями в різних куточках республіки, а кількість її кореспондентів нараховувала більше двох тисяч.
Влаштувавшись у кінці 1924 р. До Катеринославського краєвого музею, В.В.Білий завідує в ньому етнографічним відділом. Один з подвижників українознавства – академік Д.І. Яворницький зумів розгледіти у молодого колеги нахили до наукової роботи і запропонував йому вступити до аспірантури Катеринославської кафедри українознавства, якою завідував. У характеристиці на майбутнього аспіранта Д.І.Яворницький відзначає, що «... В. Білий талановита, працьовита особа, добрий знавець народної та літературної мови...» Встиг надрукувати 12 наукових праць українською мовою і підготував велику працю «С.Д. Ніс і його етнографічна діяльність». Ще до вступу в аспірантуру В.В. Білий виголосив 16 наукових доповідей на засіданнях Комісії, а також прочитав не один десяток прилюдних лекційна етнографічну тематику.
Після затвердження Укрнаукою з 1 жовтня 1925 р. аспірантом В.Білий, працюючи у новій якості, відчув необхідність глибшої спеціалізації і, врешті-решт, з січня наступного року він – аспірант кафедри мовознавства і літератури при Київському інституті народної освіти. З властивою йому наполегливістю поринув у навчання. Окрім загальнообов’язкового для аспірантів кола питань, він опрацьовував теорію і проблеми фольклору, ув’язуючи їх з практичними завданнями Етнографічної комісії. Зокрема, В.В. Білий став одним з ентузіастів у справі популяризації краєзнавства серед широких селянських мас.
Перебуваючи у відрядженнях і експедиціях в сільській місцевості, вчений з щирою симпатією ставився до селян – хранителів безцінної скарбниці народних традицій і перлин фольклору, шукав кожної можливості для зустрічі з ними у щирій, невимушеній обстановці. Редагуючи «Етнографічний вісник» ВУАН, В.В. Білий із винятковою зацікавленістю листувався з місцевими авторами, обмінювався з ними різноманітними матеріалами та знахідками, висловлював необхідні практичні рекомендації. Так, Володимир Васильович радив відомому досліднику рідного краю Я.О. Риженку продовжити працю над монографією про чумацтво на Полтавщині в ХVI–ХVIII ст.
Свою високу кваліфікацію як етнографа В.В. Білий підтвердив численними науковими працями, опублікованими у різноманітних наукових і періодичних виданнях. Серед них найбільш помітні: «Типи сучасного села», «Міські» слова на селі», «Нові прислів’я», «До історії збірки «Южно-русские песни», А.Метлинського (1854 р.)», «Минуле етнографії на Дніпропетровщині», «Неопубліковані матеріали з «Старосвітського бандуриста» М. Закревського» та багато інших.
Плідна самовіддана діяльність науковця не залишалась непоміченою. З початку 1930-х рр. він обирається керівником Етнографічної комісії, членом бюро історичного циклу ВУАН. Та в цей час у стінах наукових вже з наростаючою силою розповзається чорна тінь підозри, неприязні до наукових кадрів, які стояли біля витоків українського відродження. У періодиці з’являються псевдонаукові праці на зразок статті К.О. Копержинського «Завдання марксистської етнографії і фольклористики в світлі постанов ХVII партконференції і листа тов. Сталіна до редакції «Пролетарської революції», які підміняли справжню науку ідеологічними штампами.
Раптом виявилось, що все, над чим роками працювали вчені-етнографи і численний загін краєзнавців, не що інше, як «ворожа» продукція. В.В. Білий, як керівник Комісії і член бюро історичного циклу, був звинувачений в тому, що порушував норми кадрової політики – «... розставляв потрібних йому людей», «скупчував у себе реакційні елементи». Як науковий керівник і організатор, він нібито використовував своє становище, щоб «... гальмувати перебудову роботи історичних установ ВУАН і разом з тим протягувати ворожу продукцію». Звичайно, ідеологічне керівництво Академії не могло допустити, щоб такий «небезпечний» вчений працював тут і далі, тому в 1934 р. комісія радянського контролю звільнила В.В. Білого з посади старшого наукового співробітника ВУАН.
Це була лише прелюдія до страшного і незаслуженого кінця талановитого вченого. Смерть же постукала у двері затишної київської квартири на вул. Стрілецькій 20 червня 1937 р. У цей день Володимира Васильовича було заарештовано, у висунутому звинуваченні говорилось, що В.В. Білий є «активним учасником української націоналістичної організації серед наукових працівників Академії наук України, яка готувала повалення Радянської влади і встановлення фашистської диктатури». Які ж злочини, на думку слідства, були на совісті Білого? «В період з 1925 по 1930 рр., працюючи в галузі етнографії, використовував друк для проведення антирадянської націоналістичної пропаганди, публікуючи буржуазні наукові роботи» – записано у звинувачувальному висновку. Та вчений так і не підтвердив на допитах інкриміновану йому належність до неіснуючої контрреволюційної організації, зберігши людську гідність надто дорогою ціною. Постановою трійки при Київському обласному управлінні НКВС від 14 листопада 1937 р. В.В. Білий був засуджений до вищої міри покарання, а 22 листопада о 24 годині – розстріляний.