За однією із версій Юрій Липа (а можливо – Григорій Андрійович Геращенко) народився в Одесі 5 травня 1900 року. Його батьком був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа – тарасівець, письменник, лікар, який самовіддано працював заради України.

Видавав альманах «Багаття», заснував клуб «Одеська літературна спілка», читав лекції в одеській «Просвіті». Потім був висунутий українською громадою до уряду; працював міністром віросповідань та релігій, у комітеті охорони здоров’я. 

Дослідниця життєвого та творчого шляху Юрія Липи Світлана Кучаренко встановила, що його батьком був Іван Липа, який у 1898-1902 роках працював земським лікарем у містечку Мачухи на Полтавщині. Тут, у Мачухах проживала і мати Юрія Єлизавета Геращенко (в дівоцтві Булдовська). Дядько Ю. Липи по матері – Феофіл, митрополит всієї України, Української соборно-єпископської церкви (1929-1937), Української автокефальної православної церкви (1942-1943), архієпископ Харківський та Полтавський. Його розстріляли сталінські кати  у 1944 році. 

У лютому 1909 року, після смерті матері, Георгія забрали із Старих Санжар до Одеси, де він і був усиновлений Іваном Липою, який на той час був одружений. Хлопчику змінили ім’я на Юрій.

Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії № 4 м. Одеси. Тут же вступив до Новоросійського університету.

У 1917 р. молодий юнак робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису «Вісник Одеси», пише свої перші брошури: «Союз визволення України» (історія і діяльність), «Королівство Київське за проектом Бісмарка», «Носіть свої відзнаки», «Гетьман Іван Мазепа», які побачили світ у заснованому батьком видавництві «Народний стяг». Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в м. Одесі, вступає до лав організованої полковником І. Луценком та підполковником В. Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь. Пізніше вступив до куреня Морської піхоти Збройних сил УНР, бере участь у січневих боях з більшовиками на вулицях Одеси.

Після вступу у місто союзних німецько-австрійських та українських частин Юрій Липа стає заступником командира одеської «Січі» Т. Яніва. В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку «Табори полонених українців».

Провчившись рік в Одеському та рік у Кам’янець-Подільському університетах, емігрує до Польщі. На еміграції Юрій одержує диплом Познанського університету, стає асистентом на медичній кафедрі Варшавського університету. Пощастило українцю побувати й стипендіатом Лондонського університету, але недовго: його звільнили за виступ на захист галичан. Молодий медик вирішує розв’язати питання: «Як лікувати хворих під час війни, за відсутності ліків?». Юрій Липа стає піонером нашої фітотерапії, прекрасним психотерапевтом. Він, добре знаючи французьку мову, перекладає праці французьких зелознавців. Згодом з’явилися книги «Ліки під ногами», «Фітотерапія», «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині». Під час війни ці книги стали великою поміччю медичній службі УПА. 1929 р. Юрій Липа відкриває приватну практику лікування травами. У 30-х рр. Юрій Іванович закінчує трирічну Вищу школу політичних наук та дворічну Військову медичну «Школу Підхорунжих».

На той час в університетах Європи вчилося багато вояків УНР та січових стрільців, які емігрували з України, окупованої більшовиками. Юрко Наддніпрянець – так називали тоді Юрія Липу – згуртовує навколо себе молоде студентство, засновує братство «Чорноморе» та стає одним з його натхненників. Братчики називали себе комілітонами, носили шапки-мазепинки, віталися словами: «Честь, Україна, товариськість!».

По закінченні університету у 1929 році разом з Є. Маланюком Юрій стає натхненником і організатором літературної групи «Танк». Друкується в альманасі «Сонцецвіт». 

Його творча спадщина налічує понад 360 творів.

У Варшаві в 1934 р. вийшов друком роман письменника: «Козаки в Московії». Наступного року він познайомив читача зі збіркою літературознавчих есе під назвою «Бій за українську літературу». Юрію вдалося досягти дивовижної цілісності у виявленні цінностей української культури та накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, які стоять перед нею у майбутньому як перед культурою незалежної України — перлини світової цивілізації.

1936 року Юрій Липа видав три томи новел «Нотатник» на тему національно-визвольних змагань 1917—1921 років. Героїчний характер інтелігента масштабно й глибоко виписано, зокрема, в новелах «Кам’янець столичний» та «Гринів». Письменнику вдалося створити образ героя нового типу — інтелігента, безмежно відданого ідеї, цілеспрямованого й діяльного. Персонажі письменника — люди витонченої душевної організації, високого інтелекту, природні провідники, герої європейські, а водночас — типові представники свого народу. До того ж, у тому ж році письменник видав дві політичні праці — «Українська доба» й «Українська раса», в яких проаналізував політичні доктрини Європи XX століття.

Найповніше ідейно-філософські погляди Липи розкриті в його «всеукраїнській трилогії» — «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). В цих працях Юрій Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики.

У праці «Розподіл Росії»  (1941) Юрій Липа точно визначив головну суперечність Росії як нації та держави: вона «розривається між Європою й Азією, між національною органічністю та імперською захланністю, між Заходом і Сходом як цивілізаціями. У цьому закорінені всі проблеми Росії: вічне скрите протиборство-ненависть між її класами, що знайшли своє яскраве вираження у диктатурі і наджорстокостях большевизму, вічна схильність до крайнощів, що часто призводять до руїн і злочинів масового характеру, вічна імперсько-геополітична ворожість до інших народів, які в неї завжди діляться тільки на «більших» і «менших» ворогів, а друзями бувають тільки як раби або засоби для міжнародних маніпуляцій».

У вкрай несприятливий час воєнного лихоліття Юрій Липа разом із Левом Биковським та Іваном Шовгенівим у 1940 році утворюють у Варшаві Український Чорноморський інститут — науково-дослідну установу вивчення політичних і економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності. Протягом 1940—1942 років ними було видано 40 актуальних праць. Мрією вчених було після відновлення Української держави перенести Український Чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. 3 цією метою Юрій Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна не дала змоги довершити задумане.

Після переїзду влітку 1943 до Яворова (тепер Львівська область) став одним з активних учасників українського руху Опору. Працюючи як лікар, Липа організував підпільні курси по підготовці медичних кадрів для Української Повстанської Армії, готував тексти листівок та відозв до населення і німецьких солдат. Постать Юрія Липи була настільки значущою, що 1943 р. його діяльність помітили у вищому державному проводі фашистської Німеччини. За наказом Гітлера Ю. Липу було перепроваджено до Берліна, тому що, на думку правителів Німеччини, він був найбільшим українським ідеологом-державником. Йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. Однак Юрій з гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим…

З липня 1944 – інструктор першої Старшинської школи УПА в Карпатах. Помітили його і радянські спецслужби, з лабет яких вирватись мислителю не поталанило. 19 серпня 1944 Юрій Іванович був захоплений підрозділом НКВС в селі Іваники, Яворівського району, а на світанку 20 серпня 1944 р. Юрія Липу було по-звірячому замордовано в с. Шутова Яворівського району, що на Львівщині. Похований в с. Бунів, Яворівського району.

За  наказом ГВШ УПА  від 10 жовтня 1945 Юрію Липі присвоєно ступінь полковника УПА з датою старшинства 21.08.1944.