Народився Володимир Свідзінський у сім’ї священика Євтимія Оксентійовича Свідзінського 8 жовтня 1885 року в селі Маянів Вінницького повіту Подільської губернії. 

Батько Євтим Оксентійович — псаломщик, мати Наталка Прохорівна — попівна. Після закінчення Тиврівського духовного училища 1899 року вступає до Кам’янець-Подільської духовної семінарії. Однак унаслідок хвороби та у зв’язку із сімейними обставинами 1904 року залишає навчання. 1906 року (як зазначає в анкетах Свідзінський, за іншими документами — 1907 року) вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут.

Закінчивши свої студії в інституті, щоправда, так і не отримавши, як можна гадати, через матеріальну скруту диплома – лише свідоцтво про навчання, 1913 року повертається на Поділля. Весь час працює за фахом економіста, досліджує місцеві промисли. 

Так на запрошення Подільської земської управи обстежив ткацький промисел: від 1 червня до 15 вересня 1913 року об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського „Ткацький промисел” увійшов до книги „Кустарні промисли Подільської губернії” (К., 1916).

У березні 1915 переїжджає до Житомира, працює у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 канцелярським служителем, а з жовтня тимчасовим виконувачем обов'язків облікового урядовця. 

Наказом від 23 березня 1916 року Свідзінського мобілізують до армії та призначають помічником контролера сьомого класу в управління польового контролю при штабі 7-ої армії, яка 1916 року воювала на теренах Галичини (Теребовля, Чортків, Бучач, Галич, Станіслав), а з 1917 — переважно на території Подільської губернії. З початку осені 1917 до весни 1918 штаб 7-ої армії перебував у Барі. 14 березня 1918 року Свідзінського, на його клопотання, відчислено з армії „на місце мирної служби у Волинську контрольну палату”, але до Житомира Свідзінський не поїхав. Наказом від 10 червня 1918 його звільнено від служби в палаті, тому переїздить до Кам’янця-Подільського.

У вирі громадянської війни працює в установах Української Народної Республіки. Був вільним слухачем (упродовж п'яти семестрів) історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. З встановленням у листопаді 1920 у Кам'янці-Подільському Радянської влади працює редактором у видавничому відділі народної освіти повітвиконкому.

У Кам'янці-Подільському Свідзінський друкує у часописі "Освіта" (Кам'янець-Подільський, 1919, № 3) статтю "Народні українські пісні про останню світову війну", у літературно-науковому додатку до газети "Наш шлях" (1920, число 7) — поему "Сон-озеро", а у літературно-науковому журналі "Нова думка" (1920, № 3) вірші "Знову в душі моїй…" і "Пісенька". В 1920 році видавниче товариство "Дністер"  видає перекладений Свідзінським культурно-історичний нарис І. Іванова "Халдеї".

У Кам'янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). 1921 у них народилася донька Мирослава. Від січня 1921 Свідзінський працює архіваріусом у Кам'янець-Подільському університеті (невдовзі — інститут народної освіти). У листопаді 1921 стає завідувачем архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи. 

У цей період поет багато й плідно працює над перекладами Овідія, Гесіода, Арістофана. А у видавництві “Книгоспілка” без зазначення імені перекладача окремою книжкою виходить "Овеча криниця" Лопе де Веги.

З початку 1923 до липня 1925 Свідзінський — аспірант кафедри (підсекція соціальної історії), працює над темами "Селяни приватновласницьких маєтків Поділля в першій половині ХІХ століття", "Аграрні рухи на Поділлі в ХХ столітті", пише розвідку "Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку", готує доповідь "Боротьба подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році" (виголосив у жовтні 1925 на засіданні Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства), бере участь у комплексному (соціально-економічному, географічному, лінгвістичному, мистецтвознавчому) обстеженні села Панівці. 1925 рік - Свідзінський виступає з доповіддю "Події на селах подільських у 1917—1918 роках" на науковому зібранні Кам'янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства (був його членом — сьомим за порядком вступу).

У зв'язку з реорганізацією Кам'янець-Подільського окружного архівного управління 29 серпня 1925 Свідзінський здає справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію, деякий час (формально — до листопада 1925) працює там інспектором. Після втрати роботи з жовтня 1925 року переїзджає у Харків, де розпочинає працю на посаді літературного редактора журналу "Червоний шлях", опинившись таким чином у центрі художнього життя республіки.

1927 року Володимир Свідзінський видає власним коштом другу книгу поезій "Вересень".

З листопада 1930 Свідзінський працює в газеті політуправління Українського військового округу "Червона армія". У січні — вересні 1932 р. працює в Техвидаві, потім знову повертається до редакції "Червоного шляху" (від 1936 — "Літературний журнал"). У Харкові сім'я Свідзінського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю. Остання прижиттєва збірка "Поезії" вийшла 1940 у Києві у видавництві "Радянський письменник" (друкувалася у Львові). Готував наступну збірку "Медобір".