Народився Іван Антонович Кочерга 24 вересня (6 жовтня) 1881 р. на станції Носівка, біля Ніжина, у родині залізничного службовця, колишнього штабс-капітана російської армії, що зумовляло часті переїзди.
Дитинство майбутнього письменника – це майже безперервні переїзди з одного міста в інше (Середня Азія, Кавказ, Польща, Петербург). Романтичне світосприйняття, розвинена уява, фантазія майбутнього драматурга формувалися на тлі дитячих та юнацьких вражень від азіатської пустелі, верблюдів, східної екзотики Самарканда, Тбілісі, величі Петербурга… Уже в ранньому віці до хлопця прийшло захоплення театром. Іван споруджував макети і розігрував за допомогою паперових фігурок п’єси, бачені в справжньому театрі. Він не мав друзів серед однолітків, а жив у світі книжок, разом з літературними героями, спілкуючись із ними та з лагідною і турботливою матір’ю. Лише в 1891 р. батько дістав постійну роботу в Чернігові, й родина придбала будиночок на тихій вуличці міста неподалік із відомим уже тоді українським письменником Михайлом Коцюбинським.
Хлопець навчається спочатку вдома; але свою ізольованість від зовнішнього світу він зберігатиме під час навчання в Чернігівській гімназії (закінчив її 1899 р.), а потім на юридичному факультеті Київського університету (закінчив 1903 р.). Затишний світ літературних і театральних уподобань влаштовував його більше, ніж звичні для цього віку розваги юності. Мистецьке життя Києва та літературні захоплення юнака (Гете, Гюго, Шіллер, Гофман, Метерлінк, Гейне, Новаліс, Скріб, Ібсен, Клейст, казки та легенди різних народів) лише роздмухали вогник його драматичного обдарування.
По закінченні університетських студій в 1903р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 р. на шпальтах чернігівських газет почали з'являтися театральні рецензії, підписані криптонімом "И.А.К.". Він писав майже про всіх популярних драматургів того часу: М. Горького і І. Карпенка-Карого, О. Дюма, О.Островського та ін. В своїх статтях високо підносив талант М.Заньковецької. Значну частину рецензій І. Кочерги становлять його відгуки на гастролі в Чернігові українських ("російськомалоруських") труп, серед яких був і театр М. Садовського, опереточна трупа Б. Бродерова та ін. В той час він вважав український театр позбавленим будь-яких історичних перспектив. Театральні рецензії становили своєрідну школу практичної естетики, в якій навчався і самовдосконалювався І. Кочерга. Найбільшим дарунком долі була його фантазія, чарівна сила уяви, спроможна створювати з натяків, нюансів, деталей картини життя людського. Справжнє життя І. Кочерги було не в рутинній праці юриста, а в світі середньовічної романтичної легенди, казки, вигадки.
1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху», дія якої розгортається в Німеччині XV ст., вона дає уявлення про літературні смаки і симпатії молодого митця: Ф.Гете, Г. Гейне, Е. Гофман, А. Мюссе, Е. Ростан. Він сприймає у них поєднання дійсності і казки, життєвих подій і фантастичних явищ, їх погляди на людське життя й на суспільну вагу мистецтва. Літературна праця ставала для нього головною в житті. Дана п'єса була вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда про пісню», вона не мала успіху.
Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх. Вона стала першим сценічним дебютом нового драматурга Івана Кочергіна і мала неабиякий успіх в театрах Петербурга, Москви, Києва. У 1915 р. її ставили в Житомирі, де з 1914 р. мешкав І. Кочерга.
І. Кочерга в російських колах (Кочергін) шукав свого місця в російській літературі; культура, він, як людина вихована на російській культуроі спочатку вважав російську мову рідною. Але революційні битви не викликали у драматурга ентузіазму. Він був твердо переконаний, що революція спроможна лише зруйнувати багатство і спокій держави. П'єса «Зубний біль сатани» (1922), яка вийшла в 1922 році була останньою, яка написана російською мовою. Вже з 1923 р. він починає писати виключно українською мовою, відтоді стає українським письменником.
Так п'єса «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) вже була написана українською. Вона вважається переломною в творчості І. Кочерги. В цей період відбувся процес формування І. Кочерги як українського драматурга. У 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю», а в 1927р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно», в якій описано події про часи Коліївщини. 1928 року Кочерга закінчує п'єсу "Марко в пеклі" на тему сучасності, висловленої в жанрі так любої йому фантастики, веселості і гострої комедії.
Весь цей час І. Кочерга працює в Житомирі літературним редактором газет "Робітник". У 1930 р. з'являється перлина - "Свіччине весілля" - гармонія думок і почуттів, довершена простота форм, де І. Кочерга залишився вірним основному пафосові своєї творчості - шуканню краси. З успіхом п'єса була поставлена в театрах України.
В останній день 1934 р. І. Кочерга, нарешті, переїжджає до Києва. В наступні роки митець створює багато п'єс: "Підеш - не вернешся" (1935), "Ім'я" (1937), "Вибір" (1938), дитяча п'єса "Чорний вальс" (1938), "Екзамен з анатомії" (1940). Р Чимале місце в діяльності письменника кінця 1930-х рр. займають переклади. Найкращі серед них - "Солом'яний капелюх" Е. Лабіша та М. Мішеля, "ідний студент" Міллекера, лібрето Барб'є до опери Гуно "Фауст", "Синього птаха" М.Метерлінка.
У 1944 р. письменник прискорює роботу над драматичною поемою "Ярослав Мудрий", творче використовує кращі традиції української драматургії, являє собою прекрасний матеріал для сценічного втілення. Після виходу твору автор хвилювався за своє життя, так як були переслідування і навіть свабриковано доноси. За мотивами поеми "Ярослав Мудрий" створено однойменну оперу композиторами Г. Майбородою та Ю.Мейтусом (1973).
В останні роки життя Кочерга віддається перекладам. Пише "Пророк" у 1948 році про Тараса Шевченка. Останньою закінченою роботою драматурга був переклад за російським підрядником комедії У. Шекспіра "Приборкання непокірної".
29 грудня 1952 р. Іван Антонович Кочерга помер.
Афоризми героїв І. Кочерги
***
Береться мудрість не із заповітів,
А із шукань і помилок гірких!
***
Хто вип’є раз дніпрової води,
Тому ніколи Київ не забути!
***
Раніш ніж храми будувати святі,
Годиться правду ствердити в житті.
***
О, якби міг обрати кожен вільно
Нехибний шлях майбутнього життя!
***
З пергаменту недовго зчистить ваду,
Лиш з совісті не зчистити її.
***
Немає квітів на труні поета,
Один лиш терен дикий там росте.
***
Бо мудрою буває тільки мить,
Яку в житті нам не дано спинить.
***
Таке життя: за кожен рік щасливий
Повинні ми утратами платить…
***
А ми, кому судилося ще жити,
Життя трудом повинні заслужити
І сили всі вітчизні присвятить.
***
Ладен я свині пасти в цих ярах,
Ладен свічки гасити по церквах,
Ніж рицарем вельможним і багатим
Розкошувати по чужих краях!
***
О боже ж мій! Як важко вибрать шлях
Серед шляхів поплутаних усіх!
Все крайності – розбійник чи монах.
Пиши книжки або свиней паси.