Визначний український письменник-полеміст кін. XVII — поч. XVIII ст., греко-католицький митрополит Київський і Галицький, один із засновників Української греко-католицької Церкви.

Походив з української шляхти. Народився  Іпатій Потій (світське ім’я — Адам) 12.08.1541, м. Рожанка Львівської обл., помер 18.07.1613). Після закінчення Краківського університету перебував при дворі князя Радзивілла Чорного, пізніше служив секретарем (до 1572 р.) у польського короля Сигізмунда ІII Августа. До 1588 р. був земським суддею у Бересті, згодом — берестейським каштеляном і сенатором. Овдовівши, став ченцем-василіанином.

У 1593 р. призначений єпископом Володимиро-Берестейським. Став одним із натхненників Берестейської унії 1596 р. У 1596 р. Собор єпископів у Бересті вислав І. Потія як свого уповноваженого до Рима, де папа Климент VІІІ проголосив об’єднання (унію) католицької та православної церков, одночасно підтвердивши збереження традиційної православної літургії, обрядів і звичаїв української церкви. Після повернення з Рима — учасник церковного Собору у Бересті, який підтвердив унію.

По смерті митрополита Михайла Рогози призначений митрополитом Київським (1599—1613).

Приятелював із князем Костянтином — Василем Острозьким (1526—1608), належав до прихильників створеного за його ініціативою гуртка літераторів і публіцистів.

Автор полемічних публіцистичних творів, спрямованих на захист унії, зокрема таких, як «Унія, або виклад… артикулів до об’єднання» (1596), «Календар римський новий» (1596), «Антиризис» (1599), «Оборона собору Флорентійського» (1603), листів до князя Костянтина-Василя Острозького та канцлера Великого князівства Литовського Л. Сапеги та ін.