Юрій Клен - поет-неокласик

Юрій Клен 

Поет Освальд Бурґгардт (більше відомий під псевдонімом Юрій Клен) залишив помітний слід в українській літературі.

 

 

 

 

 

 

 

Освальд Бурґгардт народився за різними даними 4 (22) жовтня 1891 р. на Поділлі в с. Сербинівці в сім’ї Фрідріха Бурґгардта - німецького купця та Каттіни Сідонії Тіль - прибалтійської німкені. В сім’ї поета практикувалося родинне виховання, де шанували рідну мову та звичаї, культивували любов до України, яка стала для Бурґгардтів другою Батьківщиною.

З дитинства Освальд чув навколо себе різні мови: в колі сім’ї розмовляли німецькою, довколишня шляхта, яка була вхожою в їх дім – польською, прості селяни – українською. В школах та державних установах основна мова була російською. Його шкільні товариші-євреї говорили здебільшого своєю мовою, тож не дивно, що він навчився їхньої мови. Інтерес до вивчення іноземних мов Освальд проявив уже в початкових класах гімназії, пізніше це вплинуло на його подальший життєвий вибір.

В 1911 році батьки Освальда переїхали до Києва, там він навчався в Першій київській (Олександрівській) гімназії, яку закінчив з золотою медаллю. Після цього Освальд Бурґгардт вступив до університету святого Володимира, де він вивчав німецьку, англійську, слов’янську філологію. Там почав писати свої перші вірші, проте вони були російською мовою.

В зв’язку з початком Першої світової війни Освальду довелося перервати навчання в університеті, оскільки він разом з іншими німцями був вивезений до Архангельської губернії (Мар’їна Гора). На Батьківщину повернувся вже після революції, в цей період писав вірші російською мовою. Роки громадянської війни не сприяли навчанню, тож університетський курс він закінчив лише 1920 р. Далі навчання в аспірантурі при УАН, викладацька робота в різних навчальних закладах (з 1928 – в Київському університеті), перекладацька робота.

Освальд Бурґгардт брав активну участь у літературному житті України. В цей період він подружився з “неокласиками”, особливо із М. Зеровим. Влітку 1921 р. разом з іншими вчителями його було заарештовано та кинуто до в’язниці. Врятуватися вдалося завдяки заступництву В. Короленка. Пережите в ті страшні дні він пізніше відобразить у поемі “Прокляті роки”.

Наприкінці 1920-х років О. Бурґгардт починає писати власні поезії українською мовою. Так у вірші “Сковорода” він звертається до образу великого українського філософа й мандрівника.

З середини 1920-х років “неокласики” опинилися в епіцентрі літературної критики, яка почала переростати в політичні звинувачення. О. Бурґгардту стало зрозумілим, що наближаються масові репресії, тому він вирішив виїхати на землю предків, що йому й удалося.

Живучи в Німеччині, він починає друкувати свої поезії у “Віснику” Д. Донцова під псевдонімом Юрій Клен, який досить довго не був розшифрованим, бо О. Бурґгардт боявся зашкодити сестрі, яка ще залишалася в Києві і також мала намір виїхати за кордон, про що він не раз писав у листах до редактора.

Дебютував Юрій Клен у “Віснику” двома сонетами під спільною назвою “Кортес”, викликавши велике зацікавлення читачів. Він стає постійним автором “Вісника”, друкує там не лише свої поезії, а й літературно-критичні та публіцистичні статті.

А трагедію друзів-“неокласиків” він сприйняв як свою особисту і присвятив їм чимало хвилюючих рядків – як у “Проклятих роках” так і пізніше в “Попелі імперій”.

У кінці 1937 р. до Берліна прибув транспорт німців з України, серед них була й сестра О. Бурґгардта.

В 1939 році О. Бурґгардт був мобілізований до німецького війська. Як військовий перекладач служив при штабі тилової частини 17-ї армії, разом з ним пройшов через усе Поділля, дійшов аж до Полтави, де на власні очі побачив, як до руїн, завданих Україні більшовизмом, додалися ті, що принесла сюди, за його іронічним виразом, “найдобірніша із рас”, як знущалися її представники над мирним населенням. За співчуття до українців мав догани від свого начальства. У січні 1942 р. він захворів, був звільнений від військової служби і відкликаний додому. З січня 1943 р. викладав у Німецькому університеті та в Українському вільному університеті в Празі. Приїхавши влітку 1943 р. в Райхенау (Чехія), Юрій Клен почав роботу над епопеєю “Попіл імперій”, яку продовжував до самої смерті, що настала 30 жовтня 1947 р.


 

Перелік використаної літератури 

  1. Качуровський І. Життя і творчість Юрія Клена // Качуровський Ігор. Променисті сильвети: Лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. – Мюнхен, 2002. – С. 252 – 293.
  2. Юрій Клен // Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході. Том 1. Упорядкували Богдан Бойчук і Богдан Т. Рубчак. – Мюнхен, 1969. – С. 4.
  3. Ковалів Юрій. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Юрій (Освальд Бургардт). Вибране. – К., 1991. – С.4.

 

СКОВОРОДА

Піти, піти без цілі і мети...
Вбирати в себе вітер і простори,
І ліс, і лан, і небо неозоре.
Душі лише співать: «Цвіти, цвіти!»

Аж власний світ у ній почне рости,
В якому будуть теж сонця і зорі,
І тихі води, чисті і прозорі.
Прекрасний шлях ясної самоти.

Іти у сніг і вітер, в дощ і хуґу
І мудрості вином розвести тугу.
Бо, може, це нам вічний заповіт,
Оці мандрівки дальні і безкраї,
І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ.

 


БОЖА МАТІР

Йшла степами й питала:
«Де мій син? Чи не стрівся він вам?»
(А по селах ставки — як дзеркала:
Божий простір веселим качкам).

«Чи не стрівся вам десь по дорогах
Синьоокий Христос?
Волосся у нього
Золоте, як осінній покос».

Все питалася знову і знову;
Люди мовчки сахалися вбік
(Лиш поважно дивилися вслід їй корови,
Пес безхатній за нею до царини біг).

За рікою спинила на ниві
Дідуся, що гнідка поганяв.
Кінь істомлений голову сиву
На плече їй поклав (бо пізнав!).

«Чи стрічали його ви з дарами?
Чи вінчали його, як царя,
У високому білому храмі,
Де у вікна світила зоря?»

«Та невже ж тобі ще не сказали?»
Роз'ярився корявий дідусь:
«На усіх перехрестях його розіп'яли,
І помер твій веселий Ісус.

Біле тіло його шматували.
Загинали над ним матюки.
І вовкам на поталу
Розкидали куски».

Головою припала до гриви...
Враз метнулась назустріч зорі
(Дикі гуси крикливі
Закружляли над нею вгорі),

А за нею наздогін пожежі,
Диму сизого змії виткі.
Біжучи, розгубила одежі,
І махали услід вітряки.

Вдалині над житами
Білим квітом гойдалась вона.
Осипалася там пелюстками...
Манячіла, щезала в ланах.
*
Бур'яном заростає дорога,
Що крізь заграву днів
Нас вела до далекого Бога.
Але вересом слід твій зацвів,

Скорбна мати, що плачеш у небі,
І під обрієм грізних років
Голубіє, мов спогад про тебе,
Синя плахта лісів.

Синій пояс твій річкою в'ється...
Затаївши останній вогонь,
Так тихесенько б'ється
В ніжнім теплі твоїх долонь

Під дощами твого волосся
Бідне серце землі.
І росте з нього буйне колосся,
І курличуть чад ним журавлі.


 

ЯПОНІЯ

1

Наметами квітучими рясніє
Твоїх вишень весняна заметіль.
І, мов дитя, на білих грудях хвиль
Тебе гойдають чорні буревії.

Але вже око змружене крізь вії
Зорить за обрієм нехибну ціль,
І десь у дальнім лоні інших піль
Твоя весна, мов тихий колос, зріс.

Ти до кінця плекаєш любий сон
В борні нездоланого самурая,
Що всі думки твої бере в полон.

О воле, що нема їй перепон,
Що суходіл і море перекрає!
Чи чуєш ти, як темна буря грає?

2

Тебе, мов бранку, обступили гори
І полум'ям пашать тобі в лице.
Ти розсуваєш замкнене кільце
У зачаровані, німі простори,

І слухаєш, як важко дише море,
І в цвіті бачиш кожне деревце.
Тут — наче серце спіймано в сільце,
А там навколо — всесвіт неозорий.

І в літні ночі, темні й запашні.
Ти чуєш, чуєш в яві і вві сні
Крізь тишу, що простір заколисала,

Далекий поклик зваби і жаги:
То тужно плеще в прикрі береги
Прибій ще не приступного Байкалу.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі