4 січня виповнюється 185 років з дня народження Павла Гнатовича Житецького - українського мовознавця, лексикографа, першого історика української літературної мови, педагога. Сергій Єфремов так писав про Житецького: "Видатний український вчений. Разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув, до певної міри, її гірку долю... Його особистість, погляди і діяльність заслуговують якнайширшої популярності".

Він народився 4 січня 1837 в Кременчуці в сім’ї священика. Житецький вчився в Полтавській духовній семінарії, а потім у Київській духовній академії та Київському університеті, який закінчив 1864 року. У статті під назвою "Російський патріотизм» наполягав на життєздатності незалежної української літератури та культури. Написав він (російською мовою) першу повну і систематичну історію українських звуків (1876).

В 1880-1882 роках викладав у Петербурзькому університеті, потім повернувся до Києва, де раніше йому було відмовлено в кафедрі. За видатні заслуги в галузі філології Петербурзька Академія наук у 1898 році обрала П. Г. Житецького своїм членом-кореспондентом. Незадовго до смерті й Київський університет визнав його гідним докторського ступеня гоноріс кауза, але, як писав С. Єфремов, "було вже пізно: сили пішли на боротьбу з житейськими незгодами". Помер 18.03.1911 року у Києві після двох інсультів. 

За своє життя став: доктором російської словесності (1908), членом-кореспондентом Петербурзької АН (1898), дійсним членом Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903). Йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою). Автор численних праць з українського мовознавства, літератури та фольклору. В низці своїх праць висвітлював лінгвостилістичні особливості багатьох жанрів української літератури, зокрема української народної творчості, східно-слов`янської діалектології, лексикографії, українського правопису тощо.

Перший історик української літературної мови, Павло Житецький написав близько 30 праць, серед них, зокрема: "Енеїда" Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII ст.", "Нарис літературної історії української мови в XVII ст.", "Про українські народні думи" та ін.

Помітне місце в історії української фольклористики зайняла праця «Думки про народні малоруські думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905) Житецький здійснив науковий аналіз мови тогочасних українських перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів українською мовою.

Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади» (організація української інтелігенції у Києві, займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю, діяла з 1859 до 1876, коли була заборонена Емським указом російського імператора Олександра II: Володимир Антонович, Тадей Рильський, Павло Житецький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Павло Чубинський, Володимир Страшкевич та інші), співробітником «Киевской Старини» (щомісячний історико-етнографічний та літературний часопис).