17 березня виповнюється 170 років з дня народження етнографа, антрополога, археолога, педагога Федора Вовка.
Народився майбутній учений 17 березня 1847 р. у с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губернії. Походив з козацького роду.
З малих років Федір запам'ятав розповіді, пісні й казки своєї матері, українські народні звичаї, які згодом стали об'єктом його досліджень. Щоб дати дітям освіту, сім'я Кіндрата Вовка переїхала у м. Ніжин Чернігівської губернії, де Федір вступив до Ніжинської гімназії, де збирав народні пісні, прислів'я, приказки. Вже тоді у нього виникло неабияке зацікавлення українським фольклором.
Навчався Ф.К. Вовк на природничому відділенні фізико-математичного факультету. 1866 року Федір перевівся до Київського університету Св. Володимира, почувши, що тут є українська громада. У київський період життя на світогляд Федора Вовка мали безпосередній вплив Володимир Антонович, Павло Чубинський та Михайло Драгоманов. Антонович запримітив допитливого юнака і доручив йому підготовку до видання "Кобзаря" Т. Шевченка із забороненими цензурою творами. Ще навчаючись на старших курсах, Ф. Вовк брав участь у підготовці видання словника української мови та збірника народних пісень.
1871 р. Ф.К. Вовк закінчив Київський університет Св. Володимира і почав працювати помічником ревізора в Київській контрольній палаті. 1872 р. Ф.К. Вовк був офіційно прийнятий до "Громади". Протягом 1875-1876 pp. Федір Вовк під керівництвом В. Антоновича брав участь у археологічній експедиції у Київській та Волинській губерніях.
1876 р. учений виїхав за кордон, щоб допомогти М. Драгоманову в Женеві налагодити видання журналу.
1878 р. Ф.К. Вовк залишив Женеву. Дорогою до Києва у Львові він познайомився з Іваном Франком, Михайлом Павликом, з якими співпрацюватиме все життя.
1879 р. Вовк емігрував до Румунії, далі проживав в Женеві, де працював над дослідженнями весільних звичаїв, а також писав роботу про церковні розколи в Росії. Згодом переїхав в Париж. 1900 р. за свою докторську дисертацію одержав премію Петербурзької академії наук. Світове визнання вченому принесла опублікована спершу в Болгарії, а потім у Парижі праця "Шлюбний ритуал та обряди на Україні", підготовлена на широкому джерельному матеріалі з використанням новаторських ідей.
1901 р. Ф. Вовк написав, а 1903 р. надрукував докторську дисертацію. За досягнення у сфері антропологічних досліджень він одержав річну премію Годара. Проте, не будучи громадянином Франції, захистив дисертацію "Скелетні видозміни ступні у приматів і людських расах" лише 1905 р. Йому було присвоєно звання доктора природничих наук Паризького університету. Він активно працює у секції Паризького антропологічного товариства, виступив організатором етнографічної та археологічної виставки. На ній було представлено карту України Г. Величка, серію фотографій нових знахідок В. Хвойки у Трипіллі, а також багато етнографічних знімків з життя і побуту українського народу.
У грудні 1905 р. Федір Вовк приїхав до Петербурга; тут він прожив до кінця свого життя, виїжджаючи, звичайно, з науковою метою до різних європейських країн, а також в Україну. У С.-Петербурзі Ф. Вовк 12 років (з 1905-го по 1917 р.) був хранителем Російського музею.
1906 р. Ф. Вовк створив на громадських засадах Вільну вищу школу ім. Лесгафта, у якій викладав по 1917 р., та Педагогічну академію ліги "Освіти" в Петербурзі, де працював з 1907-го по 1912 р.
З 1907 р. він - приват-доцент, а потім доцент кафедри географії С. Петербурзького університету, голова Антропологічного товариства, дійсний член російських Археологічного та Географічного товариств. Саме тоді він досліджує населення України.
Ф. Вовк - автор фундаментальних досліджень: "Антропологічні особливості українського народу" та "Етнографічні особливості українського народу" (1916), які й донині зберігають свою неперевершену наукову цінність. Ним написано розділ про антропологічні та етнографічні особливості українців у двотомній колективній праці "Украинский народ в его прошлом и настоящем", що вийшла у Петрограді (1914-1916) з ініціативи й за участі М. Грушевського. Найважливішим здобутком ученого став висновок про те, що українці - це окремий, відмінний від інших слов'янських народів, антропологічний тип, який має цілком оригінальні антропологічні особливості.
29 червня у Жлобині під Гомелем дорогою до Києва Федір Кіндратович захворів на запалення легенів і на 72-му році життя помер. Похований у Жлобині.
Використана література
Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 168-169.