Осип Маковей – поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, перекладач, педагог, редактор. Псевдоніми і криптоніми – Євмен, Омікрон, Стефан Ярошенко, О.Степанович, Осип з Буковини, Spectator, Соколик, О.М., О.М-ей.

Народився 23 серпня 1867, Яворів Львівської області, в сім’ї кушніра. Після початкової школи у рідному містечку навчався в 1879—1887 роках у Львівській ґімназії. В 1887—1893 роках студіював філософію в Львівському університеті. На цей час припадають його перші літературні спроби.

В 1895 р. з’явилася перша збірка віршів «Поезії». За нею виходять у світ збірка «Подорож до Києва» (1897), сатирична поема «Ревун» (1911) і багато поетичних циклів у періодиці («Сум і глум», 1896, «Гірські думи», 1899, «Строфи», 1911).

В 1895—1897 роках, працював головним редактором газети «Буковина». Тут публікувалися буковинські автори Ольга Кобилянська, Євгенія Ярошинська, Іван Бажанський.

Навесні 1899 Маковей отримав державну стипендію для молодих письменників у Віденському університеті, де слухав лекції відомих славістів і займався науковими дослідженнями.

1899 року письменник повернувся на Буковину: викладав україністику в учительській семінарії, в Чернівецькому університеті. Тут захистив дисертацію про українського поета і письменника Пантелеймона Куліша і сприяв популяризації буковинських поетів Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольги Кобилянської та інших. З кінця 19 століття Маковей виступав головним чином як прозаїк («Весняні бурі». 1895, «Клопоти Савчихи», 1896, «Наші знакомі», 1901, «Оповідання», 1904, «Ярошенко», 1905, «Пустельник з Путни», 1909 тощо).

1910 року покидає Чернівці; живе до 1913 року у Львові, де викладає у жіночій ґімназії.

З 1913 року до своєї смерті (1925р.) письменник обіймав посаду директора вчительської семінарії у містечку Заліщики. Під час Першої світової війни письменник служив військовим кореспондентом, поштовим цензором в австрійському війську.

Під час існування Галицької СРР був завідувачем відділу освіти повіту, заледве не потрапив під військовий трибунал.

У віршах, новелах, нарисах воєнних і повоєнних літ Маковей показував жорстокість фронтових боїв, трагічну долю російських і австрійських українців, які почувалися етнічно спорідненими, проте мусили стріляти один в одного («Кроваве поле», 1921). Письменник вірив у краще майбутнє українського народу і своєю багатогранною діяльністю наближав його. В лютому 1921 року польська влада заарештувала Маковея за «українізацію» своєї гімназії й на декілька тижнів ув’язнила в Чортківській тюрмі.

Маковей перекладав з багатьох мов, збагатив українську літературу своїми інтерпретаціями творів польських (Адам Міцкевич, Генрик Сенкевич, Еліза Ожешко, Стефан Жеромський), німецьких (Генріх Гейне, К. Ф. Майєр), австрійських (Г.Зудерман, М.ЕбнерЕшенбах), данських (Й. П. Якобсен), французьких (Гі де Мопассан, Альфонс Доде, Еміль Золя, Е. М. Прево), англоамериканських (Марк Твен, Джером Клапка Джером) авторів.

Помер Осип Маковей 21 серпня 1925 у м. Заліщики  Тернопільської області, де і похований.