Відомому композитору, автору славнозвісного хорового твору «Закувала та сива зозуля», педагогу, перекладачу, поету П. Ніщинському (1832 – 1896 ) випала, з одного боку, велика честь, а з іншого – важкий хрест боротися за українську культуру.
Народився 21 вересня 1832 року у селі Неменка Київської губернії (сьогодні Вінницька область) у родині убогого паламаря, який невдовзі помер (майбутньому композитору було на той час лише сім років, а його братові п’ять). Тоді мати, щоби вивести хоч якось дітей „в люди”, вона спродала все і подалась до Києва, влаштувавшись прачкою та прибиральницею. Та синів своїх все ж віддала у Києво-Софіївське духовне училище.
На розумного хлопчика з прекрасним голосом звернув увагу ієромонах Антонін і взяв собі його за служку. Коли ж у 1850 році він отримав призначення настоятелем польської церкви в Афінах, то взяв з собою вісімнадцятирічного Петра. Так Ніщинський опинився у Греції, а потім по посольських обов’язках Антоніна, побував і в Італії. У 1852 Ніщинський вступає на богословський факультет Афінського університету, але по закінченню обирає не духовну, а педагогічну кар’єру.
У1857 році молодий вчений повертається у Петербург та отримує місце викладача грецької мови у духовній семінарії. Після лекцій професора М. Костомарова захоплюється українською культурою. Через деякий період вертається в Афіни, а в 1960 році переїздить в Одесу.
Одеський десятилітній період виявився і плідним, і водночас неймовірно важким для композитора. З одного боку він не міг знайти постійної роботи впродовж п’яти років, і перебивався випадковими заробітками, його сім’я жила у постійних злиднях, з другого ж, боку незважаючи на скрутні обставини, він надзвичайно активно працює як вчений-філолог (за спеціальністю грецька лінгвістика), і як український громадський діяч, і як музикант. Особливо важливою у його житті стала зустріч з актором і драматургом М. Кропивницьким, що на початку70-х років виступав в Одесі у Народному театрі. Саме для вистави Кропивницького „Невільник” (за Шевченком „Сліпий”) написав спочатку свій славнозвісний хор „Закувала та сива зозуля”. Одну з перших і кращих своїх творів – обробку пісні про Байду, Ніщинський присвятив Лисенку, а надалі деякі друковані твори підписував псевдонімом „Петро Байда”.
Не маючи змоги і надалі працювати в Одесі, переїжджає до містечка Анальєв неподалік Єлизаветграду, де йому вдалося отримати місце викладача державної жіночої гімназії з відносно непоганою платнею. У цій провінції приваблювала також перспектива співпраці з театром корифеїв, що розташувався в Єлизаветграді. В Анальєві були написані кращі твори композитора – солоспіви „Порада”, „Нудьга”, тут же в перше будуть виставленні „Вечорниці” вставна дія до драми „Назар Стодоля” Т. Шевченка.
В Анальєві пройшло сім років життя Ніщинського. Вони були надто нелегкими, адже після зловісного Емського указу занепадає українське культурне життя, припиняє життя Єлизаветградський театр, і єдина розрада, яка залишається – творчість та перекладницька діяльність. Ніщинський перший перекладає „Одісею” і ”Іліаду” Гомера та „Царя Едіта” Сократа на українську мову та „Слово о полку Ігоревім” на грецьку.
У 1882 році повертається до Одеси де врешті отримує посаду викладача Другої Одеської гімназії. Талановитий педагог, перекладач і композитор, громадський діяч часто «не догоджав» чиновникам, і після перекладу усієї „Одісеї”(понад 12тис. строф.), його переводять на гіршу посаду вчителя давніх мов у недалекий Бердянськ. Травмований морально, та ще хворий, він тяжко переживає це приниження. Лише через два роки він може повернутись до Одеси і дожити там свої останні роки.
Помер 4 березня 1896 року у селі Ворошилівка на Поділлі (тепер Вінницька область), де гостював у своєї дочки.