Адріан Феофанович Кащенко народився (19 вересня (1 жовтня) 1858 р. на хуторі Веселий Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині с. Веселе Запорізького району і області). Його біографія практично не вивчена. Єдина підставова стаття для неї – це спогади його старшого брата, вченого-зоолога Миколи Кащенка. Біографічні відомості з цих спогадів переписуються з однієї статті до іншої, не маючи ніяких додаткових підтверджень або документальних даних.
Батько був небагатим поміщиком, власником хутора Веселого, який входив до складу Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Сім'я Кащенків була великою — п'ятеро хлопців і чотири дівчини. Всі діти здобули грунтовну освіту та добре виховання.
Провчившись всього три роки в гімназії, А. Кащенко вступив до юнкерського училища. Але, на відміну од найстаршого брата, який дослужився до генерала, Адріан не зробив військової кар'єри. Адріан одержав офіцерський чин і служив у війську. Прослуживши кілька років офіцером, він, як свідчить брат Микола, вступив на дрібну службу в управління залізниці (був контролером у поїздах). Під кінець служби він отримав чин дійсного статського радника (який прирівнювався до генерал-майора).
Одного разу Кащенко хотів поселитися в Києві, ближче до українського національно-культурного життя, до брата, та з цього нічого не вийшло. Він продав власну хату, щоб купити собі оселю на одній із київських круч. Гроші поклав у банк, який збанкрутував на другий же день, і всі його заощадження пропали. Довелось далі тягнути лямку контролера. Начальство його перекидало з місця на місце: спочатку — в Перм, згодом — у Петербург, де він став помічником головного контролера залізниці, далі в Туапсе — головним контролером залізниці, що будувалася, і, нарешті, знову до Катеринослава.
Оселившись у Катеринославі, одружився, купив маленький будиночок на вулиці Польовій, з невеликої платні допомагав навіть старим батькам, а коли в 1888 році померла мати, він узяв на своє утримання батька і доглядав його до смерті.
Не пощастило А. Кащенку і в сімейному житті. Дружина, свавільна, сварлива особа, часто кидала його і врешті покинула остаточно, але з умовою, що він утримуватиме її довіку.
Востаннє А. Кащенко приїхав до Києва восени 1917 року. Після перенесеного інсульту письменник хотів одержати сяку-таку пенсію від нової влади, біля керма якої стояли його кумири М. Грушевський та В. Винниченко. Пенсії він не одержав. Повернувшись до Катеринослава, працював далі з поновленим завзяттям.
Протягом 1917—1919 років Кащенко опублікував найбільше своїх творів. Так сталось не тому, що тоді він їх найбільше написав. У попередні роки А. Кащенко теж писав, не покладаючи рук. Тільки не все з написаного потрапляло до друку. Ряд творів навіть після революції 1905—1907 років не могли бути видрукувані з цензурних міркувань.
Одразу після Лютневої революції 1917 року, коли зникли перепони на шляху друкованого слова, А. Кащенко організовує «Українське видавництво А. Кащенка у Катеринославі». Він був не тільки організатором, але й головним працівником цього видавництва. Значну частину продукції видавництва становили історичні повісті самого Кащенка. А. Кащенко не щадив себе в роботі, і хвороба знову звалила його. Останні півтора року він був прикутий до ліжка. Помер А. Кащенко 16 березня 1921 року.
Помер Адріан Кащенко у Катеринославі й був похований на престижному Севастопольському цвинтарі (назва його походить від поховань воїнів Кримської війни 1854–1855 рр., які померли у Катеринославі). «Вдячні» нащадки зруйнували цвинтар і перетворили його на Севастопольський парк. Могила А. Кащенка була при цьому знищена.
Адріан Кащенко, таким чином, не встиг написати нічого про більшовиків; більшовики, зі свого боку, не знайшли часу і натхнення розстріляти «колишнього царського генерала». Вони спохопилися тільки в 1932 році, оголосивши Кащенка «українським націоналістом». Всі його твори були вилучені, а його ім’я піддане повній забороні. Певне піднесення інтересу до його творчості в 1991–1992 роках звелося до перевидання трьох збірників його історичних повістей і змінилося звичною для України байдужістю.
Джерела, які використані при підготовці даних матеріалів:
Савельєв А. А. Адріан Кащенко — співець козацької слави // Прометеї духу. — К.: Видавництво «Стікс», 2016. — С. 45-76.
Г.П. Герасимова. Кащенко Адріан Феофанович // Енциклопедія історії України: у 10т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наук. думка, 2007. — Т.4: Ка — Ком. — С. 159.
М.П. Чабан. Кащенко Адріан Феофанович // Енциклопедія сучасної України: у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016.
Кащенко, М. Працелюб. Спогади про рідного брата [Текст] / М. Кащенко // Кащенко А. Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. – Дніпропетровськ, 1991. – С. 7–14.
Кащенко А. Під Корсунем: історичні повісті [Текст] / А. Кащенко. – Київ: Молодь, 1992. – 320 с.
Також пропоную ознайомитися з публікацією наукової бібліотеки Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка «Співець козацького ордена» (до 160-річчя від дня народження Адріана Феофановича Кащенка).