Вадим Лесич (справжнє ім’я та прізвище Володимир Кіршак) народився 25 квітня (лютого) 1909 у с. Устя, тепер Снятинський район, Івано-Франківська область. Власне, мала популярність цього автора в сучасній Україні часто спричинює те, що його псевдонім навіть науковці розшифровують як Ярослав Дригинич, а це ім’я, як і ще одне – Ярослав Ярий, – насправді є лише його псевдонімом 1930-х рр. (Лесичем письменником став у післявоєнні роки).

Середню освіту здобув у Галичині, а 1938 року закінчив школу журналістики у Варшаві. Під час другої світової війни емігрував до Німеччини. Працював журналістом, виступав як публіцист та критик образотворчого мистецтва в українській та іноземній пресі.

Публікувати поезії почав у двадцятирічному віці 1929 року під псевдонімами Ярослав Ярий та Ярослав Дригинич у львівській газеті «Назустріч», варшавському журналі «Ми», «Літературно-науковому віснику» та інших виданнях.

Після війни (до переїзду в 1948 році до США) Вадим Лесич перебував у таборах Ді-Пі в Німеччині (Новий Ульм, Цуффен-Гаузен), належав до Мистецького Українського Руху, входив до групи "членів-засновників" цієї організа­ції. Письменник брав участь у багатьох літературно-мистецьких заходах, публіку­вав статті, рецензії, поодинокі поезії, проте не видав жодної поетичної збірки. 

З 1948 року переїхав до США, оселився у Нью-Йорку. Став членом об’єднання українських письменників «Слово» (Канада).

Перу Лесича належить літературний огляд поезії української еміграції «На межах незавершеного покоління» (про творчість О. Тарнавського, Яра Славутича, Б. Нижанківського, І. Костецького та інших).

Під псевдонімом Ярослав Дригинич були видані у Львові три збірки поезій: «Сонцеблиски» (1930), «Відчиняю вікно» /І932/ та «Різьблю віддаль» (1935), остання з яких зустрінута була критиками не надто прихильно. Імовірно, це стало не останньою причиною тривалого (вісімнадцять років) мовчання поета.

Майже по двох десятках років у Вадима Лесича починають одна за одною виходити збірка поезій у Нью-Йорку. Так побачили світ «Ліричний зошит» (1953), «Поезії» (1954), «Розмова з батьком» (1957), поеми «Напередодні» та «Крейдяне коло» (обидві 1960 року), «Кам’яні луни» (1964), Вибрані поезії (1965), «Предметність нізвідкіль» (1972). Виступає Вадим Лесич також у жанрах новели, оповідання, нарису та художнього перекладу. Його інтерпретації поезій Т.С. Еліота, Х.Р. Хіменеса, новітніх польських поетів збагатили українську віршовану палітру й тематичний обшир.

Земний шлях Вадима Лесича обірвався на сімдесят четвертому році життя 24 серпня 1982 року в Нью-Йорку.