Критик, літературознавець, поет, перекладач. Духовний лідер та ідеолог національно-демократичного руху 60–70-х років.
Народився 20.09.1929 с. Половинкине, Старобільського р-ну, Луганської обл., у 1932-33 матір працювала на Донбасі, щоб урятувати родину від голоду.
У 1947 р. С. закінчив школу в м. Старобільську з золотою медаллю і вступив до Харківського університету на факультет української філології. Закінчив університет з відзнакою, вів наукову роботу, але через незалежну поведінку на кафедрі його не залишили.
1952 р. С. вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Шевченка Академії Наук України. Керівник академік О.І.Білецький. У нього вчився принциповості в науці.
Іван Світличний завідував відділом критики журналу "Дніпро", з 1957 по 1963 – молодший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР. З 1965 остаточно позбувся роботи і друкувався хіба що під чужими іменами і псевдонімами.
Світличний був духовним лідером національно-демократичного руху 60–70-х років. Він незмінно знаходився в центрі кожної культурної акції. У 1962-63 став одним із засновників Клубу творчої молоді в Києві. Одним з перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав.
З 1965 року досить часто в квартирі Світличних були обшуки. У 1973 засудили на 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. заслання, до яких, щоправда, зарахували відсиджених раніше 8 місяців.
Термін Світличний відбував у пермських таборах ВС-389/35 і 36. Був одним із лідерів табірного руху опору. Брав участь у всіх колективних акціях протесту, тримав голодовки – одна тривала 56 діб. Після неї 15.11.1974 його привези в Київ. Схуд з 70 до 44 кг.
Він відігравав провідну роль у написанні табірної хроніки й передачі її на волю, перекладав, укладав словник синонімів. Хоч не мав пальців, та був позбавлений інвалідності, мусив працювати, як усі.
У лікарні зони ВС-389/35 йому в січні 1978 р. занесли брудним шприцом хворобу Боткіна (жовтяницю). 07.05.1978 з цією тяжкою хворобою його було етаповано на заслання в с. Усть-Кан Горно-Алтайської обл., куди прибув 27.06.1978. Повітря там розріджене, що погіршувало стан здоров’я С. На засланні він працював нічним сторожем, палітурником у бібліотеці. У травні 1979 дозволили поїхати у відпустку в Київ. 20.08.1981 у нього стався інсульт, йому двічі пробивали череп, щоб видалити гематому (в лікарні не було навіть рентгену!). Під час лікування йому внести стафілокок. С. став інвалідом 1 групи. Доглядала його дружина Леоніда Світлична, яка з червня 1979 майже постійно була на засланні з чоловіком. Згодом вона написала: „Фізично Іван помер на своєму ліжку в жовтні 1992 р., а як творча людина – загинув у серпні 1981 р. в засланні на Алтаї”.
Помер 25.10.1992 р. Відспівували його у Володимирському соборі, поховали на Байковому цвинтарі.