Чернілевський Станіслав

ukr lit 6

Народився Станіслав Чернілевський 6 липня 1950 в с. Жвані на Вінниччині. "Я народився поміж двох річок — невеличкою річкою Жван з її мілинами та глибинами та могутнім і тихим Дністром з його вирами та потужною течією, — так поетично починає про себе розповідь сучасний український письменник Станіслав Чернілевський. — Може, через те я так люблю водночас і найтонші, найдрібніші порухи і великі, могутні рухи".

 

 

Дуже рано втратив батька, який був комбайнером. Багатодітна родина залишилася без годувальника. Середню освіту здобував у Тульчинському та Мурованокуриловецькому інтернатах. 

chernilevskyy

Талант до поетичного слова виявився рано: він, бувши учнем четвертого класу, надрукував у районній газеті свій перший вірш про Тараса Шевченка. Пізніше Станіслав Чернілевський навчався навпереміну в трьох вищих навчальних закладах. 

Спочатку вступив на філологічний факультет Київського університету імені Т.Шевченка, з якого на передостанньому курсі був відрахований за "український націоналізм". Після закінчення Вінницького педагогічного інститутунедовго працював учителем але не вважав цю боту справді "своєю". 

Чернилевський працював монтувальником декорацій у Київському театрі російської драми імені Лесі Українки. Вступив на факультет кінорежисури Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого, де здобув фах кіносценариста. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка.

Зараз працює режисером і редактором на ТРК «Студія 1 + 1», зокрема відповідає за дубляжі українською мовою іноземних фільмів.

Як режисер Чернілевський стояв біля витоків першої автентично-української кіностудії «Галичина-фільму». Як режисер дубляжу, якісно переозвучив понад 7 тис. фільмів, а створений ним відділ — понад 20 тис., здійснивши цим мовний переворот на українському TV. 

Учасник Революції Гідності, вночі з 18 на 19 лютого 2014 року на Майдані Незалежності був поранений в ході протистояння протестувальників.

Є лауреатом премії імені Василя Симоненка.


 

ЗАБУЛА ВНУЧКА В БАБИ ЧЕРЕВИЧКИ

Забула внучка в баби черевички...

Дитячим сміхом бризнувши в зело,

За повелінням вікової звички

Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі –

І курява вляглась після коліс.

А бабка все стояла на дорозі,

Хустинкою торкаючись до сліз.

І вийшли в небо зорі-жаровички,

І тихо бабка посеред села

Малесенькі дитячі черевички

У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила.

Торкнулась черевичків перед сном —

І осінь їй тихенько опустила

Горіховий листок перед вікном.

ТЕПЛОТА РОДИННОГО ІНТИМУ

Теплота родинного інтиму.

Ще на шибах досвіток не скрес.

Встала мати. Мотузочком диму

Хату прив’язала до небес.

Весело і з ляком серед печі

Полум’я гуляє по гіллю.

Ковдрою закутуючи плечі,

Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,

Не катує серце печія.

Знову я — малесенька дитина,

Мати знає більше, аніж я.

Матері розказувать не треба,

Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив’язана до неба

Світанковим маминим вогнем.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі