Літній цикл

ukr lit 6

Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. До пісень літнього циклу відносять русальні, купальські та жниварські пісні.

 

Русальні пісні виконували під час так званого русального тижня – на початку літа (кінець травня – початок червня), що за християнським календарем починається на Святу Трійцю. Саме тоді, як вважалося, заквітчані водяними ліліями русалки виходять із води на берег, бігають полями і, бавлячись, можуть залоскотати подорожніх. Цими піснями уславлювали одухотворену весняну природу, в них звучали мотиви кохання. Згодом фантастичні образи мавок, русалок, водяників ожили в літературних творах, зокрема у поемах «Утоплена» Т.Шевченка, «Лісова пісня» Лесі Українки тощо.

Русальні пісні виконують тільки дівчата, хоча героями цих пісень є і жіночки-сестрички, і дівчата, “красні панночки”, дівчатка-семилітки, і парубки. У полі, в лісі, дівчата плели собі вінки, вірили, що тоді русалки їх не зачіпатимуть і не лоскотатимуть. Коли ж дівчата повертатилися з поля, лісу, то кожна мала кинути вінок у садок чи на город. Вірили, що вінок допоможе збільшити врожай. У русальних піснях знаходимо багато загадок, які наші предки використовували з метою перевірити кмітливість молоді.

Найдавнішими є купальські пісні. Їх виконували на свято Івана Купала. Купальські пісні – вид календарної обрядової лірики, яка з часів язичництва супроводжувала обряд величання бога плодючості, згоди і любові – Купала. Із запровадженням християнства цей обряд поєднався зі святом Івана Хрестителя (відбувався в ніч із 23 на 24 червня за ст.ст.), став називатися в народі Іваном Купайлом. На дане свято побутував звичай проводжати цими піснями весну, яку символізувало уквітчане дерево-вербу “Марену”. Дівчата сплітали вінки з волошок, ромашок, маку, синіх польових сокирок, прикрашали ними вербу “Марену” і співали.

Потім ішли до ставу, річки, озера купати “Марену”. У воду внести її мала найкрасивіша дівчина у вінку, сплетеному з жита та пшениці. Одяг її теж повинен бути прикрашений квітами. Дівчина обережно ламала дерево “Марену”: кожному треба було принести додому гілочку, символ того, щоб огірки родили добре, щоб в оселі водилося добро, а нечиста сила обминала обійстя.

У піснях дуже часто звертаються до Купайла: де воно зимувало? З уст Купала (цю роль, як правило, виконує гарний високий парубок, заквітчаний маковим цвітом) дізнаємося, що зимувало воно в лісі, ночувало в стрісі, зимувало в “пір’ячку”, літувало в “зіллячку”. Доки молодь біля “Марени” водила хороводи, старші хлопці посередині долини запалювали купальське вогнище для “очищення”. Дівчата і парубки бралися за руки, з розгону перестрибували через вогнище і таким чином очищалися, а то й вибирали свою долю.

Жниварські пісні були найурочистішими, адже вони супроводжували радісний процес збирання врожаю. Головні їх мотиви – привітання господарів, побажання їм добробуту. Для жниварських пісень характерні плавний ритм, неквапливий рух мелодій, величальні інтонації. Часто в них оспівувся обжинковий вінок – символ щедрих врожаїв. Побутував звичай залишати на полі незжату смугу («бороду»). Восени прощалися з літом, святкуючи день Коструби, про що сьогодні нам нагадує старовинна пісня-гра «Кострубонько».

Ключовим моментом зажинкового обряду було приготування першого снопа — “воєводи”. Його мала нажати “в добрий час” “легка на руку” жниця — обов’язково із середини ниви. Прикрашений стрічками й квітами зажинковий сніп кожного дня стояв на полі, де працювали женці, і символізував межу, до якої вони мали жати.

Після жнив перший сніп урочисто ставили у світлиці на покуті. Перші зрізані колоски, як і останні, вважалися наділеними особливими якостями, здатними впливати на майбутній урожай. Жали і співали жнивних пісень переважно жінки. Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, “останець” (або “дід”) перев’язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село.

Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: “Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили.” З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок з маків, волошок, калини як символу щедрого врожаю.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі