Весняний цикл

ukr lit 6

Разом із пробудженням природи від зимового сну в Україні починався цикл народних весняних свят, пов’язаних зі стародавніми міфами та віруваннями, супроводжуваних піснями, іграми, хороводами. 

 

 

 

Метою таких обрядів було накликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля та дому, від яких, на думку наших предків, залежав урожай та добробут. Процес закликання весни не припинявся із завершенням основних свят зимової пори. Він продовжувався і далі — зокрема у день Стрітення, 15 лютого, що вважався часом зустрічі зими з літом, боротьби між ними та остаточної перемоги тепла над холодом і морозом. Свято проводів зими і зустрічі весни супроводжувалося спалюванням солом’яного опудала, яке символізувало зиму; інколи його не спалювали, а топили в річці.

Призначення цього обряду магічне – допомогти весні перемогти холодну зиму. Таку ж магічну функцію виконували й обряди заклику весни. З настанням тепла на вигонах збиралася молодь «закликати весну»: співали пісні-веснянки (їх ще називають гаївки, гагілки, ягілки, яголойки, маївки, рогульки), які славили прихід весни та оспівували воскреслу природу, висловлювали сподівання на добрий урожай.

Весну, за уявленнями наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в березні випікалося обрядове печиво у формі пташок («жайворонки»); діти, співаючи, носили їх по селу, закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди, весно, з радістю, з великою милістю!» Віра в силу замовлянь яскраво простежується у весняному звичаї «топтати ряст». Коли з’являлася трава, розцвітали перші квіти, дівчата і хлопці ходили в ліс, топтали ногами ряст, що нібито давало на весь рік здоров’я, і приспівували: «…іще буду топтати, щоб на той рік діждати».

Як пора сівби весна була надзвичайно важливим етапом у праці давніх людей. Від посіву залежав майбутній урожай. Тому весна поставала у свідомості праслов’ян як час підвищеної активності у праці та обрядово-магічній діяльності, яка мала сприяти виконанню весняних робіт. Давні люди розуміли важливість природних умов, від яких вони залежали (швидкий чи пізній прихід тепла, весняні морози, повені, дощі і т. ін.), тому вірили, що можуть задобрити духів та божества, привернути їх на свій бік. До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи, а також ігри, у яких висловлюється бажання прискорити прихід тепла, початок сівби на добрий урожай. Із цією метою дівчата імітували в танках процеси вирощування городини та збіжжя: «орали» поле, «збирали» льон, гречку, «сіяли» просо, «завивали» огірочки… Серед найпопулярніших пісень-танців - «Подоляночка», «Мак», «Перепілочка», «Льон», «Огірочки», «Просо». 

vesniankiПодекуди назви «веснянка» і «гаївка» (твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях , лісах чи поблизу водоймищ) вживаються паралельно, а от в Галичині гаївками звали лише ті веснянки, що виконувалися під час Великодніх свят, а власне веснянки співалися від Благовіщення до Зелених свят (Трійці).

На молодіжних весняних гуляннях, під час ігор і танців, зав’язувалися знайомства, відбувалися зустрічі, говорили про майбутнє одруження. Тому в багатьох хороводних піснях звучить мотив вибору подружньої пари.

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі