Нестайко Всеволод

ukr lit 6

Народився письменник 30 січня 1930 р. у містечку Бердичеві на Житомирщині. Його батько Зіновій Денисович (Дионізійович) був сином знаного у Галичині греко-католицького священика, отця Дионізія Нестайка, декана Бучацького та пароха церкви Св. Миколая.

 

З початком Першої світової війни удвох із братом він вступив до лав Січових Стрільців, а після завершення визвольних змагань оселився у Проскурові (нині — м. Хмельницький), одружився та переїхав із родиною до Бердичева. У 1933 р. був заарештований НКВС і розстріляний.

Всеволодові на той час виповнилося три роки, і йому сказали, що тато загинув, як герой. Через 55 років письменник зізнається: «Для мене тато змалку був уособленням таємничості і чекання. Я не вірив, що він загинув. Я був певен, що він продовжує виконувати державну справу, але настільки відповідальну й таємничу, що про це не повинні знати навіть дружина й діти… я перестав чекати батька зовсім недавно»...

Мати Всеволода Зіновійовича походила з селянського роду Довганюків. Письменник згадував, що «… прапрадід був кріпаком у Тадея Рильського — батька відомого поета Максима Рильського. Я Максимові Тадейовичу про це ніколи не говорив, бо йому, мабуть, було би не приємно… дід, Iван Семенович, вибився в управителі i будував будинки в Проскуровi». Марія Іванівна закінчила вісім класів гімназії, що давало право викладати в молодших класах, і починаючи з 1913 р. впродовж усього життя вчителювала. У роки Першої світової війни дівчина, як і майбутній чоловік, опинилася на фронті, але по інший бік: була сестрою милосердя царської армії.

Своїх дідів Нестайкові не довелося знати по-справжньому близько: дід по матері помер від тифу до народження онука (1921), а по батькові — 1936 р., коли хлопчикові було лише шість. Та саме їм приписує Всеволод Зіновійович і своє вроджене почуття гумору, і по-дитячому незнищенну віру в людську совість.

Материнською мовою в родині була російська. Та, коли прийшов час, мати віддала сина до української школи, наголосивши, що він має знати мову батька. Водночас, вона змалку звала сина «Вадимом», не сприйнявши дане хлопчикові батьком звичне читачеві ім‘я Всеволод.

Особливу роль у житті письменника відігравало місто Київ, до якого він потрапив страшного 1933 року. Місто стало не лише тлом, а й живою часткою його творчості. Змалку Вадик дуже хворів, тому мама залишала його вдома одного. Замість плакати, малюк населяв самотність веселими істотами та вигадував дивовижні пригоди.

nestaiko 1Хворобливому, дрібному на зріст хлопчикові понад усе хотілося справжніх «чоловічих» вчинків. Але через дальтонізм ні капітаном далекого плавання, ні художником, як мріялося, він стати не міг. Натомість нереалізовані дитячі мрії втілилися в текстах: його твори завжди напрочуд динамічні, а герої та події «промальовані» у деталях. Літо хлопець здебільшого проводив у містечку Станіславчик на Житомирщині, звідки виніс навички та закони життя сільських дітлахів.

А тоді розпочалася війна. «В 1941-му році мені було 11 років і з того часу я став дорослим... Дитинства у мене вже не було». Так сухо та лаконічно окреслює письменник найстрашніший злам у своєму житті. «Дитина війни», підліток, котрий провів два роки в окупованому Києві, він за малим винятком, ніколи не пише про ті трагічні роки та й у розмовах згадує про них мало.

По закінченні школи юнак вступив до Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Спеціалізувався на богемістиці, друкував статті та рецензії, підробляв статистом у Театрі російської драми. Саме там на все життя «захворів» театром.nestaiko 2

У студентські роки (1950) В. Нестайко прийшов на роботу до журналу «Барвінок», де 1954 р. побачило світ його перше оповідання. Близький друг письменника Богдан Чайковський очолив редакцію літератури для дітей у «Молоді» й забрав товариша до себе.

Наступні три десятиліття (до 1987 р. включно) доля письменника нерозривно пов’язана з видавництвом «Веселка», де він завідував редакцією молодшого шкільного віку, а з 1987 р. був на творчій роботі.

У 1956 р. вийшла у світ і була позитивно оцінена критикою перша книжечка В. Нестайка «Шурка і Шурко». За рік з’явилася збірка оповідань «Це було в Києві» (1957). 1958 року за рекомендацією Д. Ткача, О. Іваненко та О. Копиленка Всеволода Зіновійовича прийняли до Спілки письменників. Тоді ж він вступив до Союзу журналістів. А за рік до читачів прийшла казкова повість «У Країні Сонячних Зайчиків» (1959). Із цього часу письменник не лише зажив заслуженої популярності серед читачів, а й отримав у критики довічний статус «гумориста» та «веселуна».

nestaiko 31964 р. В. Нестайко друкує повість «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо…», що започаткувала найславетнішу в творчому доробку письменника трилогію про сільських шибайголів Яву та Павлушу («Незнайомець з тринадцятої квартири», «Таємниця трьох невідомих»).

Наступні десятиліття були найпліднішими: з’являються дилогія «Одиниця з «обманом» (1976) і «П’ятірка з хвостиком» (1985), казкова повість «Пригоди в лісовій школі» (1981) та низка пригодницьких книжок: «Чудеса в Гарбузянах» (1984), «Скринька з секретом» (1987) та ін. З 1992 по 1994 р. письменник очолював редакції журналів для дітей «Терентій» і «Немо», був директором видавництва «Чорлі», з 1999 по 2009 р. вів на радіо передачу «Радіобайка Всеволода Нестайка».

Помер Всеволод Нестайко 16 серпня 2014 р. в місті Києві на 85-му році життя.

Дана публікація створена на основі бібліографічного нарису:

Всеволод Нестайко : «Я все життя писав саме для дітей — писав з любов’ю, болем і тривогою» : біобібліогр. нарис / Держ. закл. «Нац. б-ка України для дітей» ; автор-уклад. Н.О. Гажаман. — К., 2010. — 96 с. — (Серія «Дитячі письменники України». Вип. 2).


Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі