Ігор Калинець. Вірші “Стежечка”, “Блискавка”, “Веселка”, “Криничка”, “Дим” (6 клас)

українська література 6 класІгор Миронович Калинець народився 9 липня 1939р. в м. Ходорові на Львівщині. Є автором великої кількості творів.

 

 

 

 

 

 

 

Ігор КалинецьУ 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету. 1961р., закінчивши філологічний факультет Львівського університету, почав працювати в обласному архіві. Творчий доробок І. Калинця становить 17 поетичних збірок, що згруповані в двох циклах: «Пробуджена муза» (9 збірок) і «Невольнича муза» (8 збірок). За громадянську непокору в тематиці віршів був репресований радянською владою: отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув'язненні поет працював токарем і кочегаром. Після повернення із заслання, він працював редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. У 1991 р. у Варшаві вийшов перший том циклу «Пробуджена муза», а в США — другий том «Невольнича муза». У 1977 році Ігор Калинець був нагороджений премією ім. І. Франка в Чікаго, у 1992 році отримав премію імені В. Стуса, а за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» був удостоєний Національної премії України ім. Т. Шевченка. Остання книжка «Слово триваюче» вийшла друком у Харкові в 1997 р. 
В автобіографії Ігор Калинець пише: «В ув'язненні працював токарем і кочегаром. Мучився, але не каявся — і радий з того, бо чую, що лишився людиною. Поезія допомагала вистояти і в перший, і в другий періоди. Зумів зберегти усе написане, що теж дивовижно...» Справді, у радянські часи залишатися поетом правди було просто неможливо, а Ігор Калинець не зрадив своїх переконань і своєї батьківщини, завдяки цьому й залишився людиною. До речі, у цьому нас переконують світлі й легкі його твори. Ніколи не скажеш, що їх автор — уярмлена свого часу в'язницею й засланням людина: від його поезії та прози віє чистотою, безпосередністю і навіть дитячою наївністю.
Усе це від любові до своєї донечки, про що ми дізнаємося з розповіді самого Ігоря Калинця: «У таборі на Північному Уралі, де я опинився в 1973 році, я знову взявся до писання. І не тільки для себе (для дорослих), але й для дітей. Моя дочка закінчувала саме другу клясу. І мені (з туги також) хотілося щось і від себе вкласти в душу маленької школярки. Хотілося й собі бути причетним до її виховання, до формування і світогляду, і смаків».
Найперше були віршики про явища природи, про все прекрасне, що є навколо нас, хотілося, щоб донька подивилася на світ з подивуванням. Тому і названо було цей перший цикл "Дивосвіт, або Книжечка для Дзвінки", видана в Києві в 1991 році. Дзвінка — це ім'я коханої видатного карпатського ватажка опришків Олекси Довбуша, пам'ять якого й досі вшановують на Західній Україні. Також ім'ям Дзвінка Ігор Калинець назвав свою доньку.     

       У поезії «Писанки» поет змальовує образ найдорожчої для кожного людини — мами. А в першій книжечці для Дзвінки — «Дивосвіт» автор оживлює образи Стежечки, Блискавки, Веселки, Диму тощо, примушуючи читача замилуватись красою природи і пробудити любов до неї. 

Стежечка


ходім зі мною
стежечко
обережно

не зачепися за камінець 
переступи соломку 
і під спориш не ховайся 
все одно бачу а там
за городом
ого як ти виросла

сама біжиш
через струмок перескакуєш 
батіжком по пилюці цвяхаєш 
а суницею збочуєш 
топчеш горох при дорозі

коли б глянути
стежко
он з тої гори
на всенький світ

тільки не поспішай 
така верчена ти 
як дзиґа
але ж світ красний 
голова крутиться

 

 

Блискавка


пливе собі королева 
королева темряви 
у дзеркало 
а темно

зблисне 
на мить 
світлом

зазирне

хто на світі найгарніший

ви ваша темність 
відкаже дзеркало 
похапцем

заспокоїться королева 
на часину

сказано писана красуня

 

Веселка


надягла веселка 
стрічок 
стрічок 
як у свято
взяла коромисло
і пішла до річки

дорогою перестрів її 
князенко Соняшник 
із золотим черевичком 
в руці

поміряла веселка 
якраз на ніжку

от вони й побралися

 
Криничка


сплю глибоко глибоко

а ще глибше 
мати моя підземна

я їй про зорі розповідаю 
а вона про коріння дуба

я їй про хмаринку
а вона студеним молоком
мене поїть

я їй про метелика 
а вона
з водяного царства 
русалку приводить

а оце
весняна калина
не хоче забрати з мене
свою подобу

тільки сонце 
п'є та п'є
калинову воду

через золоті соломинки 

 

Дим


втік дим від вогнища
просто у синіх джинсах
розпатланий
та й подався у мандри

тільки спечену картоплину
прихопив
по дорозі до міста

сів у трамвай 
принюхується
зітхнула кондуктор — 
осінь мені запахла

залоскотало водієві в носі 
повернув трамвай 
і гайнув у гай

я не в той трамвай сів 
подумав дим 
і через вікно
вистрибнув
хлопчик-фігурка, який
задоволений собою.

 


 

Коментарі можуть залишати лише зареєстровані користувачі