1 лютого виповнюється 115 років з дня народження Оксани Лятуринської, що є однією з найвидатніших оригінальних постатей української поезії і її ім'я з достатньою підставою ставиться між іменами Лесі Українки і Ліни Костенко.” Ю. Шевельов
Народилася Зінаїда - Оксана Лятуринська 1 лютого 1902 року на хуторі Ліски (тепер село Хоми Збаразького району) колишньої Старо-Олексинецької волості Кременецького повіту у багатодітній родині. Її батько Михайло Лятуринський був офіцером-прикордонником царської армії. Мати — Ганна Іванівна походила з родини німецьких колоністів. Оксана на початку 20-х років навчалася у Кременецькій приватній українській гімназії ім. Івана Стешенка. Тут навчався згодом відомий український письменник Улас Самчук. Подальша доля Оксани Лятуринської склалася драматично. Видана заміж у сімнадцятирічному віці за нелюбого чоловіка, вона втекла з дому, і у 1924р. опиняється в Чехословаччині. У Празі Оксана Лятуринська закінчує гімназію, навчається в Інституті мистецтв. Багато працює, зокрема в галузі скульптури, бере участь у ряді виставок, які влаштовувались у Лондоні, Парижі. Берліні. Здобуває визнання, як майстер скульптурних портретів.
Окрім праці скульптора, вона не залишає поза увагою й поезію. Перші її вірші були надруковані в середині 20-их років, у літературно-науковому віснику. Перша збірка творів Оксани Лятуринської вийшла під назвою «Гусла» 1938 року в Празі у видавництві «Дніпрові пороги». Через три роки (1941) виходить нова книжка поезій під назвою «Княжа емаль». Вона присвячена пам'яті поета Юрія Дарагана. Під час другої світової війни доля закинула Оксану Лятуринську за океан, до Сполучених Штатів Америки (м. Міннеаполіс). Там вона прожила майже 30 років. Була хвора (втратила слух), та все ж таки не полишала громадську і творчу працю. Оксана Лятуринська створює ряд нових скульптурних портретів, пише вірші. В 1946 році видає нову збірку новел «Материнка». Через кілька років (1956) друкує книжку віршів для дітей «Бедрик». Незважаючи на стан здоров'я, бере активну участь у діяльності Об'єднання українських письменників, куди входили Іван Багряний, Улас Самчук, Юрій Стефаник (син Василя Стефаника), Олекса Стефанович, Наталія Лівицька-Холодна і ін. Померла Оксана Лятуринська 13 червня 1970 року в м. Міннеаполісі.
* * *
Війнуло подихом чудним, чужинним.
О, ні! І згадка чарівна десь із глибіні:
І м'ята, і стокроть, і лепеха Волині.
І образ весен—ледве черпнуті пастелі:
від настілу, що ще торішне листя стелить,
відбився весело і пурхає метелик;
то божа синь, то ніжно кинута рожевість,
то ще несита зелень яблуневих...
Якби злетіти пташкою понад дерева туди!
У біле вбратись, наче до Причастя,
верби сережки цілувати зчаста
і проковтнуть одну на щастя.
* * *
Підводилися руки вгору,
сухі уста переривали:
«За тих, що згинули від мору..
за тих, які в боях упали».
І били постаті поклони за тих,
що потонули є морі...
за тих, що невідомі в сконі.
Беззвучно плачучи,
в покорі схилялись сестри і вдовиці
1 матері, і наречені
і капав віск із восковиці
за тих, що впали безіменні