Подвоєні букви в сучасному українському письмі вживаються для того, щоб позначити:

- два однакові приголосні звуки на межі значущих частин слова;

- подовжені м’які приголосні звуки.

Подвоєння відбувається:

1. При збігові двох однакових приголосних на межі кореня і суфікса: докорінний, неписьменний, щоденний, осінній, ранній;

2. У наголошених прикметникових суфіксах -енн-(ий), -анн-(ий), -янн-(ий), що вказують на міру, більшу, ніж звичайна, або на можливість чи неможливість виконання дії: здорове'нний, невблага'нний, страше'нний, незрівня'нний, незліче'нний.

3. У прикметниках-старослов’янізмах: огненний, благословенний, блаженний, окаянний, священний, мерзенний.

Подвоєння не відбувається:

1. У прикметникових суфіксах -н-, якщо основа закінчується на будь-який інший звук, крім -н: реформа — реформений, дерево — дерев’яний.

2. У прикметникових суфіксах -ан-, -ян-, -ен-, що не вказують на неможливість виконання дії або велику міру, та в суфіксах -ин-, -ін-: шалений, жаданий, довгожданий, насильствений, буквений, потомствений, морквяний, лебединий. Порівняйте: нездо'ланий — нездола'нний, неоці'нений — неоціне'нний, неприми'рений — непримире'нний.

3.Прикметники  з префіксом не- та наголошеними суфіксами –енн-, -анн-, які вказують на найвищу міру ознаки, пишемо з -нн-: нездійсненним, несказанний.