Цього року виповнюється 125 років з дня народження Євгена Маланюка. Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня (зустрічаються варіанти і 1 лютого, і 2 лютого - все це пов`язано зі зміною старого-нового стилів) 1897 року в Архангороді на Херсонщині.

Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. У 1914 році став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на фронт.

У 1917 році, коли Україною прокотилася хвиля визвольної боротьби, Євген Маланюк працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. У 1920 році опиняється в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша. Разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал “Веселка”, де побачили світ його перші поезії.
1923 року разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій “Озимина”. Пізніше перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Брав активну участь у суспільно-політичному житті. У міжвоєнний період з’являються в світ його збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).
Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїжджає до Німеччини, а пізніше до Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964). Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).

Помер 16 лютого 1968 року, похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським пантеоном.