25 лютого виповнюється 135 років з дня народження видатного українського режисера, засновника нового мистецького театру "Березіль" Леся Курбаса.
Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в Самборі (Львівська область) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його був мандрівним українським актором, але дав синові гарну освіту.
Курбас навчався в Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Вже тоді мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де діяв театр Садовського.
1916 року його мрія здійснилася, він вступає до цього театру. Творчий потенціал Курбаса в театрі Садовського мали б стрімко розвинутись, але чільну увагу й енергію молодий митець скерував на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом «Молодий театр».
Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів і сформував трупу «Кийдрамте» (Київський драматичний театр). Трупа почала свої гастролі містами Київщини. Спершу актори осіли в Білій Церкві, потім – в Умані. 1922 року Курбас засновує в Києві театр «Березіль», головним акцентом у постановках стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.
Мистецьке об’єднання «Березіль» було не тільки театральною організацією. Тут гуртувалися режисери, актори, письменники, поети і драматурги, мистецтвознавці, критики, композитори, а також учені, філософи, психологи. Крім п’яти театральних майстерень у Києві, осередки «Березоля» діяли й у провінціях, де навчалися сотні театральних митців усіх спеціальностей.
У майстернях-лабораторіях вели досліди над театром для села, для робітничих клубів, для дітей шкільного і дошкільного віку. Тут формували репертуар для місцевих театрів, художники проектували сценічні оформлення відповідні до умов тих театрів. Тут зродився український театральний музей, театральна бібліотека і перший театральний журнал.
За перші чотири роки існування й праці «Березоля» майстерні й лабораторії виховали не тільки професійних акторів, режисерів, художників, а й ознаменували появу нових театрознавців і таких драматургів, як М. Куліш, Дніпровський, Ярошенко, Мамонтів, Микитенко і багато інших.
На посаді мистецького керівника-режисера Курбас перебув три етапи: у першій фазі творчої діяльності він під впливом великого реформатора західноєвропейського театру Макса Райнгардта, Курбас ставить експресіоністичні п’єси тодішніх європейських драматургів, а кожна з них розкриває котрусь із театральних проблем.
У другому періоді він застосовує модерні принципи до класичного, західноєвропейського репертуару (драми Шекспіра, Гюго, Шиллера), а також до українського (твори Старицького, Тобілевича). Курбас шукає український стиль.
Третім й останнім періодом є харківський, коли Курбас із «Березолем» переїздить до Харкова (1926-33). У той час його театр був повністю сформованим, до його складу входили М. Крушельницький, Й. Гірняк, В. Чистякова, Н. Титаренко, Наталя Ужвій, А. Бучма, Олімпія Добровольська, І. Мар’яненко та інші. У цьому періоді, крім закордонної драматургії, на чільне місце виходять п’єси Миколи Куліша, що став найближчим співтворцем і помічником Курбаса в модернізації українського театру.
Особисте життя
26-річним Лесь Курбас вступив до трупи Львівського театру товариства «Руська бесіда». І головною партнеркою на сцені в нього була надзвичайно вродлива і талановита акторка, яку тоді називали галицькою Заньковецькою — Катерина Рубчаковаюю. Вони виконували головні ролі в різних виставах — ролі закоханих. Це був високомистецький дует. І почуття, які вони проявляли на сцені, знайшли певне продовження в житті.
Курбас закохався у свою партнерку, заміжню жінку, значно старшу за себе, в якої були чоловік і діти. Спочатку він приховував свої почуття, та коли 1913 року вони їхали на гастролі до Кракова, освідчився Катерині в коханні.
Але Рубчакова розсміялася. Ця сцена так образила актора, що він намагався покінчити життя самогубством. Вистрілив собі в груди. На велике щастя, куля пройшла біля серця. Його життя вдалося врятувати. Проте кулю лікарі не змогли видалити. Вона залишилася з ним на все життя.
Своє справжнє кохання Курбас зустрів у Києві. 1917 року він створив «Молодий театр», для репетицій орендував приміщення на вулиці Прорізній, де почергово займалися танцювальна студія Михайла Мордкіна та «Молодий театр». Саме тут Курбас із першого погляду закохався в молоду дівчину з танцювальної студії — Валентину Чистякову. Їй було 18, йому — 31.
На першому побаченні він самовпевнено сказав Валентині: «Ти будеш моєю дружиною». Запропонував їй роль у своєму «Молодому театрі». Вона без вагань погодилася, незважаючи на те, що була росіянкою і говорила лише російською. 6 вересня 1919 року вони побралися.
Її університети почалися, як згадувала у своїх спогадах Валентина Чистякова, із зустрічей з Курбасом. Бо за нетривалий час він зробив зі своєї дружини провідну акторку українського театру, яка виросла до народної артистки України. Школа Курбаса стала тим найбагатшим джерелом, з якого все життя вона черпала творчі знання і театральний досвід.
Курбас був надзвичайно вірним дружині. Вони прожили разом п’ятнадцять щасливих років. Дітей у них не було.
Останні дні
1933 року митця відсторонили від театру «Березіль». 9 квітня 1934-го судова трійка при колегії ДПУ засудила його до тюремного ув’язнення на 5 років.
Курбаса заслали на Вянь-Губу біля Віг-Озера — на найсуворіший режим і нагляд.
Письменник В. Гжицький згадує: «Лесь Курбас був артистом на сцені, але не в житті. Якби він умів так грати з ними, як Гірняк чи Остап Вишня, — може, й вижив би! Але в наших романтиків ніколи не було гумору, а рятував лише гумор...».
Невдовзі Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно, а 1957-го реабілітовано. Посмертно.
