Стамбул… Завжди коли чую це слово, у носі приємно щипає від спецій та хочеться лукуму. Мабуть, усі дивились «Величне століття» та мріяли відвідати цю дивовижну країну – Туреччину, зокрема таємничий Стамбул, овіяний легендами та містичними історіями. Місто двох континентів – Європи та Азії -  поєднало в собі європейське багатство та помпезність й азійську колоритність та стриманість.

Маючи можливість відвідати це місто, я не змогла не спокуситись.

Новий день у Стамбулі зустрів нас сонцем та солоним морським повітрям. Найкраще пізнається місто, коли воно ще спить, воно таке незахищене, і по своєму особливе – без галасу базарників, натовпу туристів та дрібних крадіїв, саме в ці моменти ти розумієш ось яке воно - МІСТО! І ти прогулюєшся ним, і намагаєшся вхопити ці останні миті, коли ти і місто – сам на сам, коли ти можеш відкритись місту, а воно тобі.

Палац Долмабахче

Є стандартний набір огляду для туристів у Стамбулі: Голуба Мечеть, Айя Софія, палац Топкапи, Цистерни Базиліка та Археологічний музей, ну і звісно базар. Про кожне з цих місць можна написати по книзі спогадів. І окрему книгу можна написати про черги, адже вони, як і у кожному місті світу  величезні, тому одразу готуйтесь, що чекати доведеться, і чекати немало. Але коли ти заходиш у Софію, або ж у Топкапи, ти розумієш, що ладен простояти цю чергу не раз, лише для того, щоб побачити це знову.

Голуба мечеть

«Голуба мечеть - Блакитна мечеть  або  Мечеть Султанахмет — перша за розміром і одна з найкрасивіших мечетей Стамбула. Мечеть нараховує шість мінаретів: чотири, як зазвичай, по боках, а два трохи менш високих — на зовнішніх кутах. Вона вважається одним з найвидатніших шедеврів ісламської та світової архітектури. Мечеть розташована на березі Мармурового моря в історичному центрі Стамбула в районі Султанахмет  навпроти мечеті Айя Софія. Мечеть є одним з символів міста…». Ось так пише про неї розумний сайт Вікіпедія, але від себе хочеться додати, що Голуба мечеть - це не просто одна з 3 тисяч мечетей Стамбула, а по своєму особлива, можливо ажіотажем туристів навколо неї, можливо намоленим місцем мусульман, можливо своєю величчю та неймовірними мозаїками, але мене вона вразила своєю щирістю та відвертістю, адже її я побачила ще без туристів та неймовірних черг, побачила очима самих жителів Стамбула, коли туристи вже поїхали, а у ній можна просто помолитись.

Наступним місцем, яке я побачила, і поверталась до нього ще кілька разів -  це був базар, а поверталась туди, бо всі дороги і вулички Стамбула приведуть вас на базар, і не зовсім звичайний, таких базарів немає в Україні, та й у світі ви такого другого не зустрінете.

Ну а ближче до 9 години ранку, коли для туристів відчиняють свої двері визначні пам’ятки культури, ми почали просто з шаленою швидкістю бігати по місту і намагатись побачити якомога більше.

І ось першим місцем, у яке я потрапила, була Айя Софія. Колись церква, а зараз мечеть, ще з входу дивує своєю величністю та помпезністю, напевне найкраще, що я бачила у своєму житті. Читаючи багато про неї у підручниках історії та довідниках, я не могла уявити що побачене виявиться у тисячу разів краще. Найбільше мене вразив вигляд з другого поверху, коли люди, що стоять унизу, здаються просто мурахами, які маленькими натовпами бігають від одного номеру їх аудіоекскурсії до іншого.

Після Софії ми натрапили на Цистерну Базиліка. Напівтемрява, містична музика, плескіт води та дивовижні колони, там хочеться залишитись і просто подумати. 

Але часу залишалось все менше, а попереду на нас чекав палац Топкапи…

Палац Топкапи

Найбільший та найвеличніший палац, де сотні років жили султани та їх дружини. Скажу чесно, очікувала від нього чогось іншого. Годинна черга за квитками, під палючим сонцем, а у рюкзаку в тебе лише пляшка води, але і це не всі черги. До кожного залу чи виставки на вас чекає також черга, а в самому залі ви не матимете змогу вдосталь подивитись на експонати, адже людей дуже багато, і вас постійно всі підганяють, та й фото зробити ви не матимете можливості. Але сама виставка, коли ви бачите її, то розумієш, воно того варте, але якщо ви хочете побачити сам побут, кімнати величного Сулеймана і його коханої Гюрем, потрібно йти в Гарем. Саме там ви зможете відчути атмосферу старовинних кімнат, коридорів, і уявити, як це було колись, коли тут лунав сміх маленьких шегзаде і сварки їх матерів; відчути, що ж готували слуги на кухнях, та як прокидався султан з черговою наложницею.

Палац не хотілось покидати, проте на нас чекав Босфор, принаймі так ми думали. Але по дорозі ми побачили Археологічний музей, і я просто не могла пройти повз.

Археологічний музей

І не пошкодувала.. для мене, як для студентки історичного, побачити те, що я вчила ще місяць назад на нудних парах, було чимось неймовірним. Адже там були зібрані пам’ятки Вавилона, Асирії, Єгипту, Трої, Давньої Греції та Риму, та й взагалі, експонатів, як пише у рекламному буклетику більше 1 мільйона. Взагалі не люблю, коли у музеї про щось бурмоче екскурсовод, ніколи його не слухаю, люблю пройтись залами сама, з фотоапаратом, зупинитись біля якогось з експонатів, який зачарував мене найбільше, і милуватись ним, поки тебе не здоганяє групка туристів, і наперебій не фотографує облюбований тобою експонат, тоді ти з жалістю залишаєш його, і прогулюєшся залом далі, в пошуках тиші, та нового експоната. Певне, саме у музеї ми затримались найдовше, хоч мене підганяли як могли, але я не могла не подивитись на кожен з експонатів.

І ось ти навіть не плануючи нічого, не знаючи дороги, підходиш до Сулейманії. Найбільше мечеть Стамбула, де в дворі знаходиться кладовище на якому поховані сам Сулейман і його дружина Роксалана, або ж Гюрем.

Протягом дня ми те й робили, що забігали на базар, купити турецьких солодощів, сиру, чи просто в пошуках чергової непотрібної речі, але саме на базарі ви зможете спостерігати за людьми, як продавець рогаликів свариться з іншим продавцем рогаликів, як підприємливий турок намагається продати щось непотрібне туристам, або просто як вони сидять на східцях свого магазину, п’ють чай і думають про щось своє.

 

Місто потроху огортали сутінки, до нашого автобуса залишилась якась година, часу на відвідання музею чи пам’ятки не було, тому ми вирішили просто прогулятись вздовж Босфору. Кожен думав про місто, про день у Стамбулі, про те що побачив, і йшов, незважаючи на неймовірну втому, та важкий рюкзак.

 

Нарешті, сівши в автобус, коли можна зняти взуття та простягнути стерті до крові ноги, коли вперше за день можеш випити кави та поїсти, подивитись фото та проводити поглядом останні будинки Стамбула, ти розумієш: ось воно щастя - у подорожах, у пізнанні світу, у друзях та родині. Зі щасливою посмішкою ти засинаєш... 

Автор: Тетяна Склярова